ОСИП МАКОВЕЙ

— А грім би вас побив, прокляті жаби! Цілу ніч спати не дали».

«Весняна ідилія» набирає виразних рис політичного памфлета.

Є у спадщині Маковея-прозаїка «іменна» сатира, спрямована проти конкретних інституцій, персоналій, але життєва конкретність у творах цьо¬го циклу поєднується з художніми узагальненнями. Так, у «Викладі про крамниці», що має підзаголовок «Після стенографічних записок», предме¬том сатиричного викриття є функціонери галицького кооперативного руху, які, не знаючи справжніх потреб народу, вважаючи його «непросвіщенною масою, блукаючою в єгипетській тьмі кромішній», виставляють себе його месіями-пророками, добродіями-благодійниками, хоч насправді є пусто-мелями-демагогами. Ось зразок такого пустомельства пана-кооператора, спародійованого реплікою селянина: «Що ви п'єте? Просту сивуху, а що таке коняк, то ви, певно, не знаєте!» (Голос: «Знаємо! Коник — то малий кінь, так щось як лошак»). Або: «А хіба ви грошей не маєте?» і олоси: «Та звідки?!») «Ну, в такім випадку без устриць можете 19

обійтися, бо я їх сам не люблю, але на коняка то таки вас стати?» (Голос: «І того нема чим годувати! Паші нема!»)

На конкретні обставини, заклади й особи спроектований і твір О. Маковея «Як Шевченко шукав роботи», що свого часу досить активно використовувався в прямолінійній боротьбі з тими діячами нашої' куль¬тури, що були проголошені ідеологами буржуазного націоналізму. Сатиричні репліки О. Маковея про конкретні, локальні явища галиць¬кого життя, іронічно-дошкульні зауваження з приводу тих чи інших моментів у діяльності відомих свого часу постатей, які мають неза¬перечні заслуги перед нашою культурою, необачно узагальнювалися, пере¬носилися на весь їхній життєвий і творчий шлях.

Так, О. Маковей пускав гострі стріли і в бік керівника Наукового товариства ім. Т. Шевченка історика М. Грушевського, але він бачив і ту позитивну роль, яку цей вчений відіграв у розвитку науки, зокрема на західноукраїнських землях, очолюючи згадане товариство. О. Маковей з іронією говорить про працю О. Колесси, присвячену Т. Шевченкові, впливові на його творчість А. Міцкевича, кидаючи колючий докір з при¬воду зарозумілості цього професора. Але чи можна на підставі художнього твору (хай з виразним публіцистичним змістом), в якому йдеться про окремі вади характеру О. Колесси, перекреслювати всю наукову діяльність цього вченого, поета (він автор революційного твору «Шалійте, шалійте, скажені кати!»)? Очевидно, розшифровуючи ті чи інші реальні постаті, інституції, треба робити це з великим тактом, не вдаватися до таких далекосяжних висновків, як це мало місце у 60—70-і роки (скажемо самокритично: і в працях автора даної статті). Слід пам'ятати, що перед нами художній твір, а не публіцистична стаття, що тут можливі авторські перебільшення, сатиричні загострення. Так, коли «професор Г», тобто М. Грушевський, заявляє Т. Шевченкові, що «товариство ім. Шев¬ченка — се я, а ви тільки фірма», то кожен розуміє, що наведені слова не можна сприймати буквально. Бо Наукове товариство Т. Шевченка — це і Франко, і Гнатюк, і Маковей та багато інших вчених.

О. Маковей відштовхується від реальних явищ, фактів і в інших своїх сатиричних творах — «Русалкова вода, або Поезія» (1906), «Твір штуки» (1911). Під перо сатирика в першому випадку потрапила туманно-патетична трагедія В. Пачовського «Сон української ночі» та молодіжний студентський альманах «На шляху», на творах якого значною мірою позначився вплив декадансу.

Нового змісту набирає сатира О. Маковея у 20-і роки. Письменник досягає глибокого узагальнення у викритті страшної, руйнівної сили молоха війни. Він створює образ Ексцеленції — бездумного і жорстокого воєначальника вищого рангу, який милується зруйнованим містом. «Із загальнолюдського становища така руїна — се біда, плач, сльози, брак притулку для тисячів людей, через те недуги, голод, смерть»,— каже устами сотника О. Маковей. А з точки зору Ексцеленції — руїнника міста, вбивці безневинних людей — натхненники війни заслуговують орденів і медалей.

Хамелеонство користолюбців з польсько-українських націоналістичних кіл О. Маковей затаврував у новелі «КВД», у якій вивів пристосуванця-кар'єриста — «каведека», для якого єдиним моральним кодексом є правило:

20

«куди вітер дме, туди й хилися, служи тому, хто при владі». Він з двома метриками — українською і польською, але з однією душею — продаж¬ною...Сатира мала конкретну спрямованість: осуджувала тих, хто, заховавши у скриню українську метрику, видавав себе з.а поляка, йшов на службу до польсько-шляхетських можновладців, які прагнули утвердити своє пану¬вання на західноукраїнських землях.