ОСИП МАКОВЕЙ

Поезія О. Маковея у її найкращих виявах споріднена з народною піснею, пройнята її художньою красою, суголосна з нею морально-етич¬ними концепціями. Як уже згадувалося, письменник замолоду збирав і досліджував народну творчість, зокрема рекрутський фольклор, вва¬жаючи, що «в народній поезії — все живе... мислить і говорить, тішиться і журиться, любить і ненавидить — взагалі живе життям людським» (із недрукованої статті «Порівняння, образи і символи в народних піснях», 1889). Не дивно, що в цілому ряді творів письменник використовував фольклорні сюжети, наприклад, у казці «Чортова скала», прагнучи по-своєму трактувати народнопоетичні джерела.

Пісенність значної частини віршів О. Маковея забезпечила їй тривку живучість, обумовила звернення до його творчості таких композиторів, як М. Лисенко (автор музики до вірша «Сон»), Ф. Колесса (автор музики до тексту «Помер рекрут в непривітній столиці») та інших митців.

У свідомість своїх сучасників Маковей-поет входить спочатку окре¬мими віршами, далі циклами і збірками. Ранній період творчості автора відбиває його збірка «Поезії», що складається з циклу «Думки і образки» (твори переважно громадянського звучання), ліричного циклу «Дружка*, поем «Молох», «Новик», віршованої казки «Чортова скала» та кількох інших творів, написаних протягом 1887—1894 рр. Вихід книжки, незва¬жаючи на те, що вона включала і деякі ранні, художньо ще не довершені тексти, був важливим, можна сказати, переломним моментом у поетичній творчості автора. Справа в тому, що, навіть маючи підтримку І. Франка, О. Маковей на початку творчого шляху сумнівався у своєму поетичному хисті. Він виношував намір перейти виключно на прозу. В листі до Василя Лукича від 16 жовтня 1892 р. молодий поет сповіщав: «Я написав на оста-ток моєї поетичної діяльності «Новика» і тепер спочину на лаврах... Буду радше прозою писати».'

-Збірка «Поезії» була для вимогливого до себе молодого поета своєрід¬ним пробним каменем. Схвальне сприйняття її критикою (три рецензії на книжку помістили українські видання, одну — польський журнал «Аіе-ncum») додало впевненості О. Маковею в своїх силах, стимулювало продов¬ження діяльності в цьому жанрі. Василь Лукич, анонсуючи збір¬ку, писав, що твори автора «відзначаються глибокою думкою, гарячим чуттям і справді артистичною формою» («Зоря».— 1894.— № 22). Так їмо віддали належне початківцеві рецензенти книжки поет Т. Галіп, критики О. Макарушка, В. Бугель.

'"'wlA РУКОПИСІВ Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН ._ф. 61,—№ 715.

11

На час виступу О. Маковея в літературі українське письменство мало вже великі здобутки: полум'яну поезію Т. Шевченка, лірику П. Кулі-ша, Ю. Федьковича, мужньо лунав голос І. Франка, М. Старицького, Б. Грінченка, у далекому Сибіру народжувалися пісні П. Грабовського.

У багатоголоссі тогочасної української поезії О. Маковей в міру можли¬востей прагнув знайти свої тони, в яких би виразно відчувався його го¬лос митця-громадянина, тонкого лірика, дотепного гумориста, дошкульного сатирика.

Коли говорити про громадянські мотиви, то вони виразно звучать у вір¬шах, присвячених тяжкій долі рідного краю, трудової людини з народу, в соціально-побутових малю-нках, в антивоєнних рекрутських творах («Дум¬ка», «Заплатив я податок кровавин», «Помер рекрут в непривітній столиці», в поемі «Молох»), пройнятій ідеєю богоборства, в публіцистично загострених творах збірки «Подорож до Києва» тощо. Конкретні малюнки тяжкої соціальної дійсності, що гнітить людину, в поезії О. Маковея чер¬гуються з узагальнюючими образами, які символізують, з одного боку, зло, несправедливість, а з другого — волелюбні прагнення народу Так, у поемі «Молох» поет осуджує релігійний фанатизм, возвеличує силу людського розуму. В символічному образі Молоха (за міфологією давніх фінікійців, цьому богові в жертву приносили людей, переважно дітей) О. Маковей викриває страшну ненажерливу силу, моральне зло, а в образі молодого юнака Гірама показує борця проти тиранії, який закликає народ скинути з себе духовне рабство, розтрощити статую бога-ідола. З цього погляду глибокий смисл має закінчення твору, що звучить як гімн вільній людині.

Хоч Молох був з заліза кутий І мармуровий мав престіл. Та як завзявся нарід лютий, Звалився бог безсильно в діл.

Залізо на землі лежало, І бога не лякавсь ніхто...Громадянська заангажованість поезії О. Маковея виразно виявилася у збірці віршів «Подорож до Києва», що має аптицарське спрямування, викриває колонізаторську політику російського монархічного уряду щодо України, а водночас гостро висміює ту частину інтелігенції, яка змири¬лася з царською дійсністю, марно нарікала на долю, замість того, щоб всі сили віддавати відродженню народу. Збірка О. Маковея з'явилась як наслідок таємної поїздки письменника (під чужим паспортом) до Києва з метою налагодження контактів між діячами культури обох частин України, розділеної, розмежованої кордонами Австро-Угорщини й Росії. У заспівному вірші «Привіт Україні» поет з болем пише: