ОСИП МАКОВЕЙ

13

журналі «Шершень» (1906). Тут побачили світ його вірші «Коли б я польським графом був», «Нові святі», «Се пісня не нова», «Чудо». У цьому виданні поет виступив в оточенні східноукраїнських поетів-сатириків, відгукнувшись своїм гострим словом на злобу дня.

Публіцистична загостреність, злободенність притаманні і найбільшому за обсягом сатиричному творові письменника — поемі «Ревун» (1910). О. Маковей протягом тривалого часу брав активну участь у громадському житті; як редактор цілого ряду періодичних видань, як письменник спо¬стерігав, аналізував життя й діяльність різних прошарків суспільства, в тому числі буржуазної інтелігенції, різних кар'еровичів-пристосуванців, які, прислужуючись цісарській владі, наживалися на народній кривді, зраджували інтереси трудового люду, а водночас видавали себе за патріо-тів-народолюбців. Письменник засобами гострої сатири, яка інколи пере¬ростає у шаржовану карикатуру, викриває лицемірство і підступність різного роду ошуканців-кар єристів, продажних хамелеонів. Ось вбивча характеристика одного з таких псевдопатріотів:

Посол сей був адвокатом, аристо-і демократом, буржуа, соціалістом, а в потребі й анархістом.

Як кому було потрібно, все він боронив подрібно, параграфом і крутирством, людяністю і варварством.

До таких «дурисвітів з патріотичними фразами на устах» (О. Ма¬ковей) належить і центральний персонаж поеми, в образі якого поет зде-масковує лицемірство і фальшивість буржуазних політиканів, паразитизм їхнього існування, байдужість до інтересів народу, погоню за кар'єрою. Гумористично-сатирична манера письма поета оригінальна. О. Маковей вільно володіє засобами іронії, шаржу, гротеску, вдається до гіпербол, переосмислень, створюючи динамічні картини, образи. На жаль, інколи поет втрачає почуття міри, художнього такту.Мистецька палітра Маковея-поета багата й на ліричні барви. Лірична настроєвість характерна для багатьох творів митця, зокрема для циклів «Думки і образки» (збірка «Поезії»), «Сум і глум» («Буковина».— 1896), «Гірські думи» («Літературно-науковий вісник».— 1899), «Окли¬ки» (альманах «Багаття».— 1905). Може, найвищого рівня художньої майстерності письменник досяг у віршах, присвячених змалюванню краси карпатської природи, у роздумах про її животворящий вплив на людину. З цього погляду цикл «Гірські думи» є цінним надбанням української поезії, наближає автора до кращих ліричних творів І. Франка, Лесі Укра¬їнки, зокрема тих, що в своїй основі мають карпатські мотиви. Для лірич¬них творів О. Маковея притаманна пісенність інтонації, елегійна на¬строєвість («Сон», «Туга», «Хрест», «Метеор» та ін.). Тут зустрічаємо контрастуючі картини гірської природи — радісні, чарівні на верхів'ях гір, «бо не зайшло туди ще людське лихо», і сумні, тривожні на долах, де «повінь, град і тучі». Водночас з ліричними медитаціями поет малює ціл¬ком конкретні життєві ситуації й образи.

14

Так, у вірші «На сторожі» відтворено жанрову сцену життя-буття на полонині:

Сплять В кошарі вівці на горі, а в колибі чорні вівчарі, пси лежать довкола огорожі на сторожі.

Догоряє ватра, мріє дим, віє холодом з ярів твердим... Пес піднявсь і на життя собаче Тихо плаче.

У віршах О. Маковея цього циклу знаходимо багаті на експресію худож¬ні образи й порівняння («Ось блиснув метеор і згас,//Як у житті щасливий час» («Метеор»), паралелізмі!, метафори. Особливо багатою на музично-поетичні образи є поезія «Сон», кожен рядок якої вражає художньою образністю:

Тихий сон по горах ходить, За рученьку щастя водить.

У ряді творів поет порушує морально-етичні й філософські проблеми, недвозначно висловлюється з приводу релігійної забобонності («Знан¬ня нема, а скрізь безодня віри»), поклоніння хрестам («Споганюють святе лице природи // Страшним кінцем Христової пригоди»), з болем говорить про дволичність земних слуг божих:

О Христе! глянь: ті юди і пілати від тебе ждуть небесної заплати!