ОСИП МАКОВЕЙ

Талановитий поет, якого вводив у літературу Іван Франко, друкуючи його перші вірші у львівському журналі «Зоря»;

самобутній прозаїк, автор багатьох соціально-побутових та історичних оповідань, новел, повістей, переважно гумористичних і сатиричних, схоп¬лених з потоку життя «прижмуреним оком»;

проникливий критик, який тривалий час тримав у полі зору розвиток українського художнього слова, дбав про його ідейно-естетичне збагачення, духовне єднання обабіч кордонів австро-угорської та царської монархій;

досвідчений вчений-філолог — історик літератури, мовознавець, фоль¬клорист, якому наша культура завдячує багатьма ґрунтовними досліджен¬нями про П. Куліша, Ю. Федьковича, С. Воробкевича та інших письмен¬ників;

вдумливий вчитель-педагог, який понад чверть віку віддав гімназіаль¬ній освіті —спочатку у Чернівцях, а потім у Львові, Заліщиках, допома¬гаючи виховувати молоде покоління українських юнаків і дівчат в дусі любові до рідного народу — ось лише деякі з важливіших штрихів до характеристики Осипа Маковея — сучасника і соратника Івана Франка, Ольги Кобиляпської, Василя Стефаника, який залишив тривкий слід у розвитку української культури кінця XIX — початку XX століття, поповнив духовний світ нашого народу визначними художніми і науко¬вими цінностями.

* * *

художній творчості.

Життєвий шлях О. Маковея, літературна доля його художньої спад¬щини значною мірою типові для багатьох сучасників письменника. Вихо¬дець із бідної трудової родини, яка ледве зводила кінці з кінцями; тяжкі роки навчшіня в гімназії, університеті; потяг до знань, прогресивних сту¬дентських рухів — і задушлива атмосфера офіційного виховання, переслі¬дування за волелюбні прагнення; виснажлива журналістська праця (із сту¬дентських років!) в газетах «Народна часопись» (1894), «Буковина» (1895—1897), журналах «Зоря» (1894), ^Літературпо-пауковпй вісник» (1898—1899) та інших виданнях задля «шматка хліба», щоденна педаго¬гічна робота — і неможливість повністю віддатися ху до якої найбільше лежала душа...

Газети й журнали давали прожиток, але забирали творчу силу. Скільки тих безіменних, криптонімних і псевдоиімпих статей довелося написати О. Маковеєві, щоб вони, задовольнивши потребу часу, згодом забулися, загубилися па сторінках західноукраїнської періодики! О. Маковен міг сказати словами І. Франка: «Я ставав па всяке жниво й жав свій скром¬ний сніп». Письменник розумів, що ііого перо публіциста, хист редак-

5

тора потрібні людям, як і талант педагога. Тому радо працював на будь-якій ниві, де потрібні були його енергія і хист.

Для художньої творчості, наукової діяльності часу залишалося не¬багато. Треба було мати велику працездатність, щоб поміж публіцисти¬кою, школою, громадсько-культурною роботою ще й писати художні речі, наукові праці, перекладати. Видання в таких умовах понад двох десят¬ків книжок ■— художніх творів, літературознавчих і мовознавчих дослі¬джень, публікацій класики — яскраве свідчення не лише великої й само¬відданої праці О. Маковея на користь рідної культури, а й різнобіч¬ності його таланту як письменника і вченого.

Так сталося, що за життя автор не зміг (а точніше — не мав змоги, як і більшість його сучасників) випустити хоча б кількатомну збірку своїх творів. Після смерті письменника заходами Р. Заклинського на Радянській Україні вийшли дві невеликі книжки творів О. Маковея (1929—1930 pp.). А далі майже чверть століття вони (хіба тільки твори О. Маковея?) не перевидавалися. Ім'я ного почало призабуватися, ніби й не було такого письменника в літературі...

Нарешті кригу мовчання навколо творів та імені О. Маковея вдало¬ся розтопити: 1954 р. вийшло у Держлітвидаві України споряджене О. Є. Засенком науково-критичне видання поезії й прози письменника. Заходами цього ж вченого, якому належить і монографія про О. Маковея, за останні десятиліття з'явилося ще кілька збірок поета. Проте більш-менш повного зібрання художньої спадщини письменника досі не існу¬вало (з підготовленого на початку 60-х років у тому ж видавництві три¬томника з'явився друком лише один том).