Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових послуг в Україні

У державі діяльність органів працевлаштування базується на тому, що перевагу слід віддавати насамперед працевлаштуванню на робочих місцях, потім професіональній підготовці й створенню додаткових робочих місць і, якщо ці заходи не забезпечили бажаних результатів, в останню чергу можна вдатися до надання фінансової допомоги. Необхідно врахувати, що діяльність органів працевлаштування базується на принципі забезпечення рівних можливостей незалежно від статі тих, хто шукає роботу.

Як бачимо, кожна країна має свою специфіку державного соціального страхування життєдіяльності людей. Показовим є те, що в кожній із них набагато ефективніше страхується працездатність й життя людини, ніж це робиться в Україні, а ці держави досягли високого рівня зайнятості. Тому, безперечно, формуючи свою політику зайнятості, Україна повинна детально вивчити досвід її регулювання у розвинутих державах світу, врахувавши особливості національної економіки та менталітет українського народу.

1.3 Медичне страхування в Україні.

У системі охорони здоровя України передбачається запровадження важливого і нового напрямку її функціонування – це добровільне і обовязкове медичне страхування, що гарантуватиме громадянам їхнє конституційне право на отримання медичної допомоги та фінансування профілактичних заходів.

Субєктами медичного страхування в Україні, як правило, виступають громадяни-страхувальники, страхові медичні організації (СМО) та медичні заклади.

При добровільному медичному страхуванні укладаються два види угод:

між страхувальником і СМО на користь громадянина (якщо страхувальник – юридична особа, то на користь працівника цього підприємства);

між СМО і медичними закладами, в котрі при наявності страхового випадку має право звернутися громадянин.

Документом для отримання мендичної послуги, вказоної в угоді є страховий поліс, який видається громадянину страховою медичною організацією.

При цьому страхувальник відповідно до угоди добровільного медичного страхування перераховує кошти в СМО, котра всвою чергу при наявності страхового випадку виплачує медичному закладу вартість наданої медичної послуги згідно з рахунком.

Таким чином, при добровільному медичному страхуванні наявне одне джерело фінансування медичної допомоги – кошти страхувальника, а як додаткове джерело розглядається прибуток від вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери, депозити, інвестиції тощо.

При обовязковому медичному страхуванні (ОМС) передбачається укладання певних угод, які встановдюють відповідні взаємовідносини між субєктами ОМС, а саме:

угода про фінансування між страхувальником, територіальним фондом ОМС і СМО на користь громадянина для оплати медичної допомоги в рамках територіальної програми ОМС, де в ролі страхувальника виступають для працюючого населення роботодавці, а для працівників бюджетної сфери і непрацюючої сфери – місцевий бюджет;

угода між страховою медичною організацією і медичнимим закладами про оплату медичних послуг у межах обовязкового медичного страхування.

Громадянину в такому разі видється страховий поліс, котрий дає право на отримання медичної послуги, яка входить до програми ОМС, у будь-якому лікувально-профілактичному закладі, що працює в системі обовязкового медичного страхування на території України.

Як переконує досвід ряду країн, де запроваджене обовязкове медичне страхування, основу надходження коштів до страхових фондів становлять страхові внески тих, хто працює.