Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових послуг в Україні

Чинник третій – створення страхових компаній комерційними, торгівельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці субєкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще небуло великих надійних компаній, то структури в інщих галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, і не тільки в межах потреб своїх засновників.

Чинник 4-й - створення "кептивних" страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба у створенні обслуговоючої, комерційної інфраструктури. Тому поряд з виникненням банків, торговельних посередників, зовнішньоекономічних фірм почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній був великий вплив на їхню роботу міністерств, відомств, державних корпорацій тощо.

Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових компаній у 1990 - 1993 рр.впливали такі чинники:

ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинутих країнах;

засновницька робота профспілок, громадських організацій;

участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але після встановлення 20%-ої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою суто страхової діяльності - "гри на інфляції". Хоча зазначених компаній було не більше як 3- 5 відсотків ринку, вони у свій час завдали значної шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів і підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990 - 1993 рр. Характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній в умова невпорядкового законодавства.

Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (далі - Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було зареєстровано страхові компанії і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьму здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами які вказані в ліцензії. Була запроваджена обовязкова звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежністьміж обсягами максимального зобовязання і розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку ринку в умовах визначених Декретом у період 1994 – 1995рр.можна схарактеризувати так.По-перше це поглиблення спеціалізаціїроботи страховиків. Законодавчі обмеження за Декретом а також ліцензійні та реєстраційні обмеження зумовили те що страховики почали спеціалізуватися на певних видах ризиків у певних галузях та сферах виробництва.

По-друге це розширення сфери страхування поява і розвиток нових його видів. Саме в цей період значного поширення набуває страхування вантажів особисте страхування від нещасних випадків. Почалося впровадження страхування цивільної відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював значне поширення так званого змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Але оскільки цей вид страхування не мав достатньої законодавчої і методологічної бази то після зупинення гіперінфляції в 1995 році численні страхові компанії збанкрутували і багато вкладників не отримали належних виплат.

По-третє законодавче регулювання страхової діяльності значною мірою посилило фінансову дисципліну страховиків.було запроваджено облік резервів розроблено категорії активів у межах яких ці резерви розміщувалися страховиками упорядковано взаємовідносини страховика з його філіями та представництвами встановлено необхідні форми спеціальної звітності. І найгголовніше: розпочався нагляд за страховою діяльністю.