Оцінка в виразних порівняльних структурах

Матеріал дослідження. В нашому дослідженні були використані можливості, що відкриваються для лінгвістичних досліджень з появою нових комп‘ютерних технологій. Ми використовуємо методи корпусного дослідження, отже робота містить приклади, отримані з корпусу BNC (BRITISH NATIONAL CORPUS, http://sara.natcorp.ox.ac.uk, 100 мільйонів слів), а також широкої добірки художньої літератури, яка стала для нас джерелом образних порівнянь.

Основними завданнями цього дослідження є:

1.Дати загальну характеристику образності в лінгвістиці та літературі.

2.Дослідити структуру та типи виразних порівнянь в англійській мові.

3.Визначити особливості оцінки виразних порівняльних структур та міру суб’єктивності та об’єктивності оціночного відношення.

Розділ I. Образ як концептуальне підгрунтя для оцінки.

1.1Трактування поняття “образ” різними науками. Образ в лінгвістиці.

Поняття образ є одним з найбільш складних понять і предметом дослідження багатьох наук – філософії, психології, естетики, літературознавства і лінгвістики.

При взаємодії людської свідомості з об´єктивним світом в мозку людини відбувається психічне відтворення об´єкта у вигляді відчуттів, сприйняття, уявлень, понять, суджень, і висновків – це і є образи у філософському розумінні.

Для психології образ є перш за все чуттєво-наглядним відображенням дійсності.

В сучасному літературознавстві слово “образ” розглядається в трьох значеннях:

1)образ як живописна деталь, метафора чи інший троп, пов´язаний з переносом значення, тобто спосіб художнього зображення;

2)образ як літературний персонаж;

3)образ як особливий тип пізнання і відображення об´єктивного світу.

В лінгвістиці, і в стилістиці зокрема, загальноприйнятого поняття “образ” немає. Але все ж таки спробуємо виділити найбільш значущі ознаки словесного образу в лінгвістиці.

Багато дослідників вважає, що в своїх витоках мова була “зображальною”, що слово виникало як спосіб фіксації і передачі образу шляхом використання однієї з ознак тої чи іншої речі в якості представлення всієї речі, всього образу цієї речі. Таким чином, хоч слово і виникло на основі конкретних, відчуттєвих сприйняттів речі, воно, тим не менше, виступало як символ речі, ігноруючі всі інші ознаки образу. В ранніх формах словесного мистецтва, в обрядовій поезії з´являються елементи (метафори, епітети, порівнняня) і правила їх поєднання (повтори, паралелізми), з яких складається самостійна знакова система як основа художнього мислення.На основі побутової, щоденної мови формуються ранні художні словесні образи. Інакше кажучи, в основі процесу переходу практичної мови в поетичну мову може лежати перетворення мовної картини світу в поетичний образ світу. “Для первісного мислення характерне пряме ототожнення, наприклад, об´єкта з його “предком”. Ось чому, наприклад, давньосхідний вираз типу “дівчина-сарна” розуміли колись не як порівняння, а як пряме ототожнення, вираження єдиного, синкретичного сприйняття. Коли ж від цього уявлення відділяється сприйняття, в даному випадку людини як окремого об´єкта спостереження, то і виникає певна особлива двоїстість “образу”, в якій один об´єкт – людський, “дівчина” вже не зливається, а лише уподібнюється іншому – не людському, а тваринному об´єкту, “сарні”, порівнюється з ним, з його граціозністю, красою, полохливістю. Це і є зародження раннього художньго образу, образу-порівняння. Формується вже більш складна система образів: наочного описання, яскравого зображення, уподібнення, іносказання. Створюється основа всієї сукупності художніх виражальних засобів – епітетів і метафор, різноманітних тропів і фігур.”