Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку

Інколи держави укладають між собою торгові уго¬ди за принципом найбільшого сприяння. Згідно з ним кожна країна-учасниця угоди зобов'язується надавати своєму партнеру такі права і пільги, які вона вже на¬дала або збирається надати у майбутньому коленому партнеру. Тому відмова від поширення на певну краї¬ну угод найбільшого сприяння означає, що проти неї застосовуються економічні санкції.

Економічно високо розвинуті країни Заходу часто застосовують наступальну тактику у торговій політи¬ці. Вони використовують протекціонізм як засіб, що сприяє наповненню ринків інших країн своїми товара¬ми (завищений митний збір забезпечує підтримання у себе такого високого рівня цін, який компенсує ви¬робникам втрати від сплати мита в країнах, що підлягають торговій агресії), застосовують товарний і ва¬лютний демпінг, що ослаблює позиції конкурентів на світовому ринку.

Товарний демпінг (анг. dumping — скидання) — вивіз товарів із країни за цінами, значно нижчими, ніж ціни всередині краї¬ни або на світовому ринку, нижчими, ніж витрати виробництва, з метою усунення конкурентів на зовнішніх ринках; виступає одним із видів обмеження ділової практики, а в окремих ви¬падках кваліфікується як недобросовісна практика.

Після визнання факту демпінгу, що наносить ре¬альні або потенційні збитки економіці країни, в якій він здійснюється, її законодавчі органи здійснюють антидемпінгові розслідування. Основним методом при¬пинення демпінгової практики за результатами дос¬лідження є встановлення антидемпінгового мита, тим¬часового або постійного (в більшості випадків воно не перевищує різниці між демпінговою і нормальною ці¬нами), залежно від ситуації на ринку.

Валютний демпінг— вивіз товарів за цінами, нижчими під сві¬тових, з країн, де валюта знецінена, у країни з менш знеціне¬ною або стабільнішою (твердою) валютою.

Застосовують такий демпінг тоді, коли купівельна спроможність грошової одиниці країни падає значно нижче, ніж її курс щодо інших валют.

Загалом країни світу провадять гнучку зовнішньо¬торговельну політику. Вони ефективно використовують різні методи протекціонізму і запроваджують елементи фритредерства. Найсприятливіші умови торгівлі з інши¬ми країнами забезпечуються укладанням відповідних (переважно двосторонніх) торгових угод, які містять пункти про обов'язки в галузі зовнішньоторговельної політики. Певні елементи вільної торгівлі використову¬ються і в межах європейських інтеграційних угрупо¬вань: Європейський Союз (ЄС), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Усю міжнародну торгівлю поділяють на торгівлю товарами і торгівлю послугами.

Надходження на світовий ринок усе більшої кіль¬кості товарів зумовлює насичення і збільшення попи¬ту на послуги і як наслідок — розширення міжнарод¬ного ринку послуг. Послуги можуть бути надані або у речовому вигляді (реалізацією товару), або у процесі функціонування живої праці. Два способи надання (вироблення) послуг зумовлюють два види послуг. Перший опосередковується речами, має справу із споживчими товарами. Надання подібних послуг за своєю суттю нічим не відрізняється від праці у сфері матері¬ального виробництва.Другий вид послуг спрямований безпосередньо на людину або на зовнішні умови. Такі послуги не пов'яза¬ні з матеріальними речами, їх надання невіддільне від споживання, а створення є одночасним зі споживанням у процесі задоволення потреб, тобто вони с нематері¬альними (невиробничими). Значна роль у невиробни¬чих послугах належить туризму, який є динамічною сферою зовнішньоекономічної діяльності. Туризм — особлива галузь економіки країни, оскільки створює нову матеріальну цінність, реалізуючи її у формі пос¬луг, і одночасно реалізує нематеріальні послуги, по¬в'язані з обслуговуванням туристів. Туризм є виробни¬чо-обслуговуючим процесом, оскільки здійснює вироб¬ничі та невиробничі функції.

Дещо меншу частку міжнародного ринку послуг охоплює така галузь, як освіта. Обмін здійснюється, як правило, у межах вищої школи. Міжнародні зв'язки ви¬щої школи набувають різних форм: обмін досвідом та ін¬формацією, викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, погодження підходів до проце¬су навчання і програм, спільна дослідницька діяльність, утворення інтернаціональних робочих колективів. Біль¬ше сотні міжнародних організацій займаються інтернаці¬ональною діяльністю у вищій школі. Все більше поши¬рюється надання освітніх послуг на комерційній основі. Проте значна частина співробітництва між вищими нав¬чальними закладами існує на некомерційних засадах.