Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку

Деякі країни світу, наприклад Японія, спираються лише на власні сили. Держава прагне не допустити пе¬ревищення імпорту над експортом, здійснює жорсткий контроль за рухом товарів, послуг та капіталів через свій кордон. Опора на власні сили має прибічників се¬ред значної частини населення, яке вважає, що слабо¬розвинута країна може потрапити в залежність від високого розвинутої, якщо не буде обмежувати потреби, орієнтуючись на наявні ресурси. Але жодна країна сві¬ту не зможе досягти суттєвих зрушень в економічному й соціальному розвитку, якщо не використовуватиме вигоди міжнародного обміну.

Зовнішня торгівля дає змогу вирівнювати еконо¬мічний рівень країн, стимулювати їх розвиток. Одні країни звільняються від перевантаження виробницт¬ва, інші одержують зовнішній імпульс для економіч¬ного прогресу. Будь-яке обмеження зовнішньої торгів¬лі негативно впливає на економіку країни, проте це не означає, що зовнішня торгівля не повинна бути об'єк¬том державного регулювання.

Помірне роздержавлення зовнішньої торгівлі на шляху України до ринку є необхідним. Але цей про¬цес потребує ретельно продуманого і зваженого підхо¬ду. В економіці можуть зміцніти кризові явища, зрос¬ти безробіття, зменшитись величина ВНП. За таких обставин держава може зіткнутися з дилемою: або встановити високі митні тарифи (обкладання імпортних товарів податком для збільшення їх ціни на внутрішньому ринку) з метою обмеження їх надхо¬джень (за нестачі валюти й експортованих товарів), або встановити квоти (обмеження) на всі ввізні товари, як у свій час зробили США. За таких обставин нада¬ють переваги тарифам.

В ідеалі ринок сам повинен визначити, які товари можуть бути експортованими з України, а які варто імпортувати, а державі не потрібно регламентувати зовнішньоекономічну діяльність підприємств. У про¬цесі переходу до ринку інколи неможливо обійтись без державного регулювання, тому що на цьому етапі важ¬ливо оптимізувати експортні та імпортні групи товарів і послуг, спираючись на сформовану міжнародну прак¬тику. Так, на сучасному етапі Україні вигідно експор¬тувати продукцію сільського господарства, машинобу¬дування, засоби транспорту і зв'язку, а імпортувати не тільки енергоносії, а й високі технології та підприємс¬тва «під ключ».

Такий підхід буде доцільним, якщо вважати його етапом на шляху до високотехнологічної та наукомісткої економіки. Для цього прибуток, одержаний від експорту сировини, слід спрямовувати не на заку¬півлю товарів народного споживання, а на негайне інвестування у науково-технічний прогрес. Такі ін¬вестиції сформують основи майбутньої розвинутої економіки країни з високим рівнем життя населення. Залучення іноземних інвестицій може здійснюватись у різних формах: від позик в іноземних банках і між¬народних фінансових організаціях до продажу укра¬їнських підприємств у власність іноземним інвесто¬рам. Проміжними формами можуть бути спільні під¬приємства.

Цілеспрямоване залучення та ефективне викорис¬тання іноземного капіталу країною з перехідною еко¬номікою є особливо доцільним. Іноземні інвестиції можуть допомогти Україні швидше здійснити струк¬турні зміни і збільшити виробничий потенціал про¬мисловості. Іноземні фірми, будуючи підприємства в Україні, передаватимуть відшліфований в умовах жорсткої конкуренції досвід організації виробництва і праці. На спільних підприємствах створюватимуться додаткові робочі місця. І, нарешті, країна зможе подо¬лати залежність від імпорту.За підрахунками спеціалістів, в економіку України потрібно інвестувати до 40—50 млрд. дол. з річним ос¬воєнням 5—6 млрд. дол. Поки що потреби задовольня¬ються лише на 10—12%. При цьому Україна інвестує, їх в інші країни з метою створення ринку збуту про¬дукції спільного виробництва, розташованого за кор¬доном; участі у розробці та експлуатації сировинних родовищ; завоювання ринків збуту для високотехнологічної продукції (ракетного і літакобудування тощо).

Надання пільг іноземним інвесторам не стимулюва¬ло приплив капіталів в економіку України (їх величи¬на станом на 1 жовтня 2001 року сягає лише приблизно 4,2 млрд. дол. — у п'ять-сім разів менше, ніж в угор¬ську, румунську чи польську економіки). Крім того, одержані інвестиції використовуються не завжди ефективно і за призначенням. Так, 65—70% їх було використано на придбання іноземних автомобілів та офісного обладнання і тільки 30—35% — на придбан¬ня технологічного обладнання, до того ж застарілого. Приблизно 70—80% підприємств з іноземними інвес¬тиціями займаються торговельно-посередницькою ді¬яльністю і тільки 25% —виробничою, 5% — наданням послуг населенню. Майже відсутні інвестиції в машино¬будування, металообробку і сільське господарство, хо¬ча, на думку спеціалістів, саме сільське господарство є найбільш перспективною галуззю для інвестування в Україні.

Для суттєвого поліпшення інвестиційного клімату, стимулювання надходжень іноземних інвестицій Ук¬раїні слід вирішити принципові питання, а саме:

1. Держава повинна гарантувати іноземним інвес¬торам безпеку їх вкладень. Вкладник повинен бути впевненим у тому, що надана ним позика буде повер¬нута з відсотками, а майно і капітали не націоналізо¬вані тощо.