Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку

Позичковий (кредитний) капітал — грошовий капітал, нада¬ний у позику його власником іншій особі у формі кредиту з ме¬тою одержання прибутку.

Кредитний капітал у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародним кредитом, який надається позичальником на умовах повернення у визначений термін зі сплатою відсотків. Плата за його використан¬ня — відсоток від вартості кредитного капіталу, який і є ціною кредитного капіталу.

Основою сучасної системи міжнародного кредиту є експорт позичкового капіталу. Такий кредит сприяє зростанню товарообігу між країнами, полегшує основ¬ні розрахунки між ними, дає змогу залучати зовнішні фінансові джерела з метою розвитку економіки. Кре¬дитні відносини між державами здійснюються значно вищими темпами, ніж темпи розвитку світової торгів¬лі та збільшення прямих іноземних капіталовкладень.

Функціонування міжнародного кредиту у світово¬му господарстві породжує позитивні економічні на¬слідки: він вирівнює міру користі застосування капі¬талу в різних країнах і сприяє утворенню середньої норми прибутку в межах усього світового господарс¬тва. Такий кредит підвищує норми прибутку, оскіль¬ки сприяє продуктивному вкладанню тимчасово ви¬вільненого грошового капіталу в економіку країн, які відчувають найбільшу потребу, і дає змогу отримати вищу прибутковість капіталовкладень.Використовуючи міжнародний кредит, країна може прискорити свій господарський розвиток. За кошти, одержані у формі іноземних кредитів, будують нові підприємства, продукція яких конкурентоспроможна не тільки на внутрішньому, а й на світовому ринку.

Причини експорту й імпорту міжнародного капіталу надзвичайно різноманітні. Головними є бажання розмістити капітал у тій галузі, де він приноситиме максимальний прибуток, де найнижчий рівень оподаткування і найсприятливіші можливості диверсифікувати ризик.

Особливим структурним елементом світового ринку є міжнародна міграція трудових ресурсів (працездатного населення) з одних країн в інші більше, ніж на рік, зумовлена різними економічними, політичними та іншими причинами. Вона може приймати форми еміграції – виїзду працездатного населення з країни за її межі, та міграції - в’їзду працездатного населення у країну з-за кордону. Внутрішня міграція робочої сили охоплює різні регіони в межах однієї держави, а зовнішня міграція зачіпає кілька країн (міжнародних об’єднань ).

Для роботодавців вигода від використання іноземної робочої сили пов’язана з підвищенням норми прибутку не тільки внаслідок нижчої оплати праці емігрантів, а й спричиненого ними тиску, який знижує загальний рівень заробітної плати. Наплив емігрантів ускладнює проблему зайнятості у розвинутій країні, негативно впливає на її економічне становище.

Розвиток НТР спричинив переїзд висококваліфікованих кадрів з одних країн в інші. Що одержало назву „відплив умів”. Який призводить до непоправних втрат. „Відплив умів”, як правило, припиняється. Коли ситуація в країні поліпшується.

На сучасному етапі вдосконалюються методи державного управління міграційними потоками. Воно забезпечується прийняттям програм. Спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили 9імміграції) або стимулювання повернення мігрантів на рідну землю (реімміграція). Більшість країн світу використовують селективний підхід до регулювання імміграції. Відсів небажаних емігрантів здійснюється за вимогами щодо рівня кваліфікації, освіти. Віку. Стану здоров’я та на основі кількісного і географічного квотування. Прямої та непрямої заборони на в’їзд. Тимчасових обмежень тощо.

Важливою складовою всесвітнього господарства є міжнародні валютно-кредитні відносини, сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків. За їх допомогою здійснюються розрахункові операції у світовій економіці. Інструментом цих відносин є міжнародна валютна система, яка обслуговує взаємний обмін результатами економічної діяльності різних країн. Сукупність форм організації валютних відносин формує міжнародну валютну систему.

Міжнародна валютна система – грошова система країн світу. В межах якої перебувають і використовуються валютні ресурси і здійснюються міжнародні платіжні операції.

До міжнародної валютної системи належать національні та колективні резервні валютні одиниці, валютні паритети і курси, умови взаємного обороту валют, міжнародні розрахунки і валютні обмеження тощо. Міжнародна валютна система є сукупністю міжнародних платіжних засобів, грошових відносин, пов’язаних з формуванням і розподілом валютно-кредитних фондів, використанням розрахункових засобів у сфері господарських зв’язків. Основними її елементами є міжнародні платіжні засоби, режим обміну валют, умови конвертування, механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту, регламентація й уніфікація різних форм міжнародних і національних банківських організацій, що здійснюють міжнародні розрахунки і кредитні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю.