Український театр на початку XXI століття

Але у реальності ситуація залишається доволі складною. Скажімо, на гастрольно-концертну діяльність 16 театральних колективів –національних та обласних – у цьогорічному держбюджеті виділено аж один мільйон грн. На підтримку 8 національних творчих спілок – лише 6,8 млн. грн. Стримує розвиток творчого процесу і оподаткування ПДВ постановок нових вистав, концертних програм, кінофільмів, художніх та музейних виставок [13].

Тож, на думку фахівців, держава повинна зайняти належне їй місце стосовно театру як соціально-культурного інституту, стимулюючи його діяльність. На регіональному рівні важливу роль у погодженні інтересів театру, держави і населення могла би виконувати громадська театральна художня рада з правом контролю художньої й економічної діяльності театру. Вона давала б обґрунтовані рекомендації для виконавчої влади і складалася б із експертів-фахівців та представників громадськості [12].

Одним із ефективних способів управління функціонуванням театру є цінова політика, дотування тих глядачів, які в цьому мають потребу. Також, проблемою є і відвідування театрів. Безумовно, кожен театр зацікавлений у залученні найбільшої кількості глядачів. І зрозуміло, що відвідуваність театру напряму залежить від рівня театрального колективу. Але існує й економічний аспект цього питання. Звісно, похід до театру можна перетворити на справжнє свято. Але, безперечно, для будь-якого свята потрібні гроші. Скільки ж сьогодні коштує задоволення провести вечір у театрі?

Наприклад, до Національного театру російської драми ім. Лесі Українки можна потрапити мінімум за 7 грн. Але, якщо ви не хочете сидіти на другому ярусі, де відкривається чудовий вид на люстру й погано видно сцену, то потрібно розщедритися, заплативши в кілька разів більше – вартість квитків доходить до 75 грн. Дещо дешевше обійдеться похід до Національного драматичного театру ім. І. Франка. Тут квитки від 5 до 50 грн. Вечір у Національній опері України – від 5 до 70 грн.

Якщо ж ви надаєте перевагу камерним театрам, то тут менше ніж за 20 грн. купити квиток неможливо (тому що продавати квитки дешевше маленьким театрам економічно невигідно). Але глядач не ображається: з будь-якого місця сцену видно чудово.

Набагато дешевше в нашій столиці коштують дитячі вистави. Новорічні спектаклі у Національному драматичному театрі ім. І. Франка можна відвідати дитині за 2 гривні, а Київському театрі юного глядача (Театр на Липках) – від 5 до 25 грн.

Тут слід зазначити, що в останні роки бачимо певні зрушення у бік комерціалізації театральної справи. В Україні повільно, але впевнено розвивається вітчизняна антреприза. Успішно проходять вистави Театральної компанії "Бенюк і Хостікоєв", незмінним попитом користуються антрепризні вистави за участю А. Роговцевої. У 2006 році до них приєднався ще один популярний український актор В. Горянський з театральним проектом – комедією „Нас поміняли тілами” за п’єсою білоруського драматурга А. Курейчика (режисер вистави О. Лісовець). У хорошій якості цього театрального продукту, створеного в умовах чистої антрепризи, мали змогу пересвідчитися мешканці Києва, Львова, Запоріжжя, Дніпропетровська, Черкас, Харкова і Полтави [14].Звісно, українська антреприза набагато дешевша, ніж вистави гастролерів з близького й далекого зарубіжжя. Так, квитки на виставу "Про мишей і людей" та "Біла ворона" Театральної компанії "Бенюк і Хостікоєв" можна придбати мінімум за 25 і максимум – за 200 грн. А вистави заїжджих гастролерів, у середньому, коштують від 200 до 1000 грн. Звичайно, дозволити собі таку розкіш може не кожен шанувальник театрального мистецтва. Але, як не дивно, дуже часто глядач готовий заплатити за квиток величезну суму грошей лише тому, що на афішах написано популярне сьогодні ім’я заїжджої знаменитості. Хоча, не завжди рівень численних московських антреприз, що демонструються киянам і гостям нашої столиці, виправдовує очікування публіки [5].

Все ж, як було зазначено, українська антреприза з кожним роком набуває нових обертів, хоча, на думку мистецтвознавців, поки важко говорити як про її успіхи, так і про невдачі – знову ж через нерозвиненість самої антрепризи і її конкурентного середовища. Зокрема, спроби Хостікоєва–Бенюка заслуговують на повагу. Вони вгамовують тугу за добром, альтруїзмом, простим людським почуттям, які стають дедалі більшим дефіцитом. Проте їхня антреприза за художніми законами, собі призначеними, нічим не відрізняється від того самого репертуарного театру і не далека від гри у "театральний сімейний клан", що, звісно ж, підігріває інтерес до спектаклю й є частиною піару. Проте самий інтерес балансує часом на межі природної цікавості у відносинах із кумиром і своєрідним ефектом замкової щілини. Проте антреприза може стати тим вільним полем спокуси, де ризики винагороджуються сторицею [15].

Також слід зазначити, що, попри розвиток та популярність вітчизняної антрепризи, провідну роль у театральній справі продовжують відігравати репертуарні театри. На думку мистецтвознавців, вони, окрім суто формального переходу на контрактну систему та радикального зменшення фінансування (соціальна ж структура глядацької зали не дозволяє одержувати істотний прибуток від каси), вони не зазнали необхідних змін відповідно до вимог часу [10].