Український театр на початку XXI століття

Те, що відбувається сьогодні в українському театрі, загалом відповідає ситуації у всьому мистецтві країни. Наявність проблем, що потребують розв’язання, зумовлена цілим комплексом причин як суспільно-історичного, так і організаційно-фінансового характеру. Причому багато творчих питань, врешті-решт, зводяться саме до скрутного матеріального становища, у якому перебувають заклади культури, до неможливості гнучкого маневру, до закостенілості існуючих структур та умов.

Театральна справа являє собою комплекс заходів, спрямованих на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва, їхнє поширення і збереження умов для розвитку театральної творчості, професійної освіти, науки, театральної журналістики, видавничої діяльності з історії, теорії та практики цього виду мистецтва, відповідної музейної та архівної діяльності. Театральне мистецтво – вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Нині в Україні діє понад 130 професійних театрів, серед яких національні, драматичні, музично-драматичні театри, театри драми і комедії, юного глядача, ляльок та театри-студії. Середня кількість прем’єр на рік становить від 4 до 6 на кожний театр [1 2].

Сприяти вирішенню насущних проблем театру має державна політика у театральній справі, яка відображається у законодавстві.

Законодавство України про театри і театральну справу базується на Конституції України і складається з відповідних положень Основ законодавства України про культуру, Цивільного та Господарського кодексів України, законах України "Про гастрольні заходи в Україні", "Про театри і театральну справу", інших нормативно-правових актах.

Особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням творів літератури і мистецтва (авторське право), права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права) регулюються Законом України "Про авторське право і суміжні права" та іншими нормативно-правовими актами.

Держава регулює відносини в галузі театру і театральної справи шляхом формування державної політики у цій сфері, створення фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, наукового, нормативно-правового та іншого забезпечення умов діяльності та розвитку театрів [2].

Державна політика в галузі театру і театральної справи базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей, свободи творчості та загальнодоступності театрального мистецтва. Основними напрямами у цій сфері є: забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним технічним обладнанням стимулювання розвитку театральної справи шляхом удосконалення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального та матеріального заохочування осіб, які зробили значний внесок у театральну справу сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театральної справи розроблення та сприяння реалізації загальнодержавних, державних та регіональних програм розвитку театрів і театральної справи, забезпечення їх фінансування за рахунок державних та місцевих бюджетів забезпечення підготовки фахівців театрального мистецтва у вищих навчальних закладах та підвищення фахової кваліфікації творчих працівників театрів, їх правовий і соціальний захист забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель, що є об’єктами державної та комунальної власності, тощо [2].

Загальнодоступність театрального мистецтва стає можливою завдяки бюджетному фінансуванню державних та комунальних театрів, їхньому пільговому оподаткуванню та кредитуванню, а також наданню необхідної допомоги, пільг та гарантій окремим категоріям громадян для реалізації ними права щодо загальнодоступності театрального мистецтва [2].

Важливою запорукою позитивних змін у державній політиці підтримки театрального мистецтва стало введення в дію Закону України "Про театри і театральну справу в Україні" (№ 2505-IV від 31.05.2005) і розробка низки підзаконних актів до нього. Сприяла розв’язанню насущних проблем театральної справи також Державна програма розвитку культури на період до 2007 року, прийнята постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2003 р. № 1235. Неодноразово проблеми театральної справи розглядалися на засіданнях колегії Міністерства культури і туризму України. Прийняті нормативні документи сприяли зміцненню матеріально-технічної бази закладів культури і мистецтва, без чого неможливий їхній подальший розвиток [1 3 4].Все більш значну роль у забезпеченні реалізації державної політики у сфері театральної справи відіграє Міністерство культури і туризму України. В межах своїх повноважень Міністерство організує проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних театральних фестивалів, які набувають неабиякого розголосу та мають велике мистецьке значення. Значну увагу приділено підтримці гастрольної діяльності театральних колективів. Для поповнення репертуару театрів України було проведено закупівлю драматичних творів, видатки на які здійснюються за рахунок Державного бюджету України на умовах державного замовлення [1].