Український театр на початку XXI століття
Що наш співвітчизник знає, наприклад, про численні міжнародні театральні фестивалі, де українські актори й режисери часто нагороджуються гран-прі та престижними преміями? – запитують театрознавці.
Театри справедливо скаржаться, що на прем’єри нелегко скликати тележурналістів, а домогтися від телеканалів своєчасного висвітлення, наприклад, театральних фестивалів, із тим, аби публіка встигла відвідати їх, – практично неможливо.
Зрозуміло, існують загальноприйняті міжнародні стандарти подачі інформації, але молодій країні, затиснутій у лещата безлічі проблем, можна й навіть необхідно змінювати стереотипи ТБ [27].
У 2006 році театральні діячі продовжували пошук шляхів поліпшення театральної справи, виведення сучасного українського театру на новий культурно-творчий рівень. Цьому, зокрема, сприяв круглий стіл на тему "Київ – європейська культурна столиця". Він був організований за ініціативою художнього керівника – директора Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва І. Дорошенка та голови правління міжнародної правозахисної організації "Міжнародна ліга захисту прав громадян України" Е. Багірова.
І. Дорошенко, говорив, що сьогодні театрам є чим пишатися, але всі колективи столиці – жебраки. Вони повинні мати державну підтримку. Було внесено пропозицію, щоб столична влада знайшла можливість збудувати гуртожиток для працівників театрів (це сприятиме поповненню театральних колективів новими кадрами) і віддала його в підпорядкування управління культури.
С. Мойсеєв, художній керівник Молодого театру, підняв питання про створення асоціації театрів. Він наголошував, що має бути чітка, прозора, відпрацьована схема підтримки театрів, яка визначалася б не персоналіями, а реальними потребами театру. За його словами, це позитивним чином вплине на якість театральної продукції, котра презентується не лише київському глядачеві.
На думку В. Гирича (ТЮГ на Липках), міська влада має взяти на себе покриття комунальних витрат, бо на сьогодні, наприклад, ТЮГ грає більше 40 вистав на місяць, що призводить до швидкої амортизації творчого колективу, а ціна на квиток у середньому – 10 грн.
Директор театру "Вільна сцена" О. Богомазова, зачепила проблему театральних приміщень у столиці, бо, приміром, за п’ять років із часу утворення "Вільної сцени" (тоді це відбулося шляхом злиття театру "Бенефіс" та "Театру історичного портрета") влада не спромоглася надати приміщення їхньому колективу. Зараз театр фактично животіє в офісній будівлі, лише зрідка орендуючи чужі майданчики для показу своїх вистав [28].
Організатори запросили "до столу" мера Києва Л. Черновецького, та він не прийшов. Тож всі промови вислухав О. Суслецький – радник київського голови [28].
Все ж треба відзначити певну увагу столичної влади до проблем театрального життя. Так улітку 2006 року відбулося перше розширене засідання постійної комісії з питань культури, інформаційної політики при Київській міський державній адміністрації. На засідання до столичної мерії запросили близько сімдесяти керівників муніципальних мистецьких установ. Кожен мав нагоду розповісти про наболіле. Зокрема, було піднято проблеми столичних театрів. Так, досить емоційним був виступ заступника директора столичного театру ляльок Ш. Фоєрберга, який розповів про фінансові проблеми театру, зокрема, про нестачу коштів на оплату комунальних послуг. Вислухавши пропозиції, голова комісії О. Прогнімак запевнив, що жодне звернення творчих колективів не залишиться без уваги та порадив керівникам проаналізувати стан господарської діяльності своїх закладів і обмінятися досвідом з успішнішими підприємствами галузі. За словами художнього керівника – директора Київського академічного театру оперети Б. Струтинського, засідання на нього справило добре враження. Адже до складу комісії входять компетентні діячі культури: народний артист України, генеральний директор та художній керівник Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, професор М. Рєзникович та народний артист України А. Хостікоєв [29].Тут слід зазначити, що діяльність столичних театрів по різному оцінювалася на сторінках преси. Їхня популярність (доказ цього – відвідування) свідчить про набуття взаєморозуміння і обопільну зацікавленість глядачів і митців. У той же час відзначалося, що сучасний театр у новій ситуації все більше пізнає культурний і соціально-художній контекст свого буття і свій новий соціально-художній образ, стає ближчим до життя, його потреб. Але театр на певний час застиг перед несподіваною складною дійсністю, а запити "свіжого", особливо молодого глядача, зумовлюють трансформацію театральних форм, урізноманітнення театральної палітри, пошук засобами театру національно-культурної ідентичності.