Український театр на початку XXI століття
Крім того, до Донецького академічного українського музично-драматичного театру для постановки спектаклів постійно запрошують провідних режисерів, зокрема заслужених діячів мистецтв України Є. Головатюка, С. Моєсеєва, В. Московченка, В. Шулакова, В. Бугайова, О. Дзекуна тощо. Хоча, за словами М. Бровкуна, певні проблеми з режисурою, які сьогодні існують в Україні, колектив театру також відчуває на собі.
У більшості обласних театрів сьогодні існують проблеми з відвідуванням глядачами. Але ця проблема не є актуальною для Донецького театру. Завантаженість глядацької зали в 2004 році тут становила 84,1%, у 2005 – 84,5%. За рік вистави театру подивилися понад 195 тис. глядачів.Звичайно, процес залучення глядачів до театру не є простим. На деякі постановки квитки розкуповуються в касах задовго до показу, а на ряд вистав для реалізації квитків залучають службу організації глядачів. Проте головне, – вважає М. Бровкун, – що актори практично завжди працюють при аншлагах [41].
На думку фахівців, ілюзорною є теза, що глядач сам прийде до театральної каси. Практика свідчить: у світі число таких людей у середньому складає лише третину від загальної кількості глядачів. Більшість квитків розповсюджують реалізатори.
Як свідчить практика театрів світу, глядача потрібно постійно виховувати. На Заході цим займаються спеціалізовані менеджери, в Україні – уповноважені по роботі з глядачем, об’єднані у Бюро організації глядача театру. Це Бюро активно працює у деяких регіонах, зокрема, у м. Чернівцях.
За останні роки у цьому місті спостерігається значне збільшення уваги до театру з боку масового, а не тільки елітарного глядача. І це при тому, що значно зросли ціни на квитки. У середині 90-х років минулого століття вистави проходили у напівпорожніх залах, коли люди не приходили в театр, навіть маючи на руках безкоштовне запрошення. Тоді думки, в першу чергу, було спрямовано не на мистецтво і насолоду від нього, а на елементарне виживання, пристосування до реалій повсякденного життя. Нині спостерігаємо відродження традицій виходу в театр сім’ями, живе обговорення в фойє щойно переглянутої вистави [42].
В умовах невеликого обласного центру, яким є м. Чернівці, важливо не втрачати зв’язків з колективами, де люблять і охоче відвідують вистави театру, постійно розширювати чисельність глядачів за рахунок інших підприємств і навчальних закладів, – вважають у Чернівецькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У театрі щиро вдячні своїм постійним партнерам – машинобудівному заводу, вагонному депо, тролейбусному управлінню та ін. підприємствам, працівники яких одними з перших переглядають прем’єри театру. Як вже зазначалося, за останні роки значно підвищився інтерес до театрального мистецтва.
Люди хочуть дивитися різні за жанром постановки. Багатьом хотілося б частіше бачити вистави з широким залученням балетної трупи. Не завадили б, на думку театралів, і вистави сучасної тематики.
На жаль, протягом тривалого часу відсутні контакти із сільським глядачем, який не має змоги приїхати до обласного центру. Тож працівники Чернівецького музично-драматичного театру, незважаючи на жалюгідний стан театрального автобусу (обіцянки управління культури ОДА придбати новий автобус залишилися обіцянками), протягом сезону вивозити намагаються показати хоча б декілька вистав на сценах районних будинків культури і сільських клубних установ [42].
Все більш активним та насиченим стає театральне життя м. Дніпропетровська. Тут, за підтримки Дніпропетровського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів (НСТД) України, проводяться традиційні фестивалі: міжнародні – "Класика сьогодні", "Золота Хортиця" Всеукраїнський фестиваль пластичних театрів регіональний "Січеславна" відкритий міський фестиваль моновистав, а також конкурси читців, тощо.
Але є в діяльності Дніпропетровського міжобласного відділення НСТД України сторінка, можливо, не така гучна й помітна, але зігріта турботою про тих, хто цього найбільше потребує – ветеранів сцени. Вже стали традиційними вітання ветеранів на День Святого Миколая та Міжнародний день театру. Відбуваються ці вечори надзвичайно тепло. Ветеранів обов’язково приходить привітати молодь, та й вони і самі охоче згадують минуле і залюбки виступають перед друзями. До того ж кожен із ветеранів несе з собою додому і дарунок – набір продуктів та грошову допомогу. Крім цього, майже з перших "Січеславен" було введено номінацію "Наш народовід", у якій щороку відзначають представників старшого покоління театральних діячів області. Так, відзнаки "Січеславни–2006" отримали народні артисти України Н. Суржина та Е. Срібницький – з когорти фундаторів Дніпропетровського академічного театру опери та балету [43].