Український театр на початку XXI століття

Вище зазначалося, що діяльність обласних театрів залежить як від самого театрального колективу, так і від загальної соціально-культурної ситуації у тому чи іншому регіоні. Так, за словами начальника управління культури Миколаївської облдержадміністрації, заслуженого працівника культури України В. Лоскутнікова, досить плідною є діяльність театрів області. Прекрасно працює Академічний український театр драми та музичної комедії. Миколаївців радують його прем’єри, цікаві театралізовані тематичні концерти. Незважаючи на певні труднощі, затримку із завершенням реконструкції приміщення, радує миколаївців і Обласний російський драматичний театр. Справжньою подією театрального життя області стало відкриття Малої сцени в Академічному українському театрі. Також В. Лоскутніков звернув увагу на те, що у 2005–2006 роках збільшено фінансування закладів культури області. За останні два роки для їхніх потреб виділено 91,2 млн. грн., що майже в чотири рази більше, ніж у 2004 р. Це, звісно, позитивно торкнулося і працівників театрів. Але, водночас, В. Лоскутніков, зауважив, що кошти виділялися в основному на заробітну плату, не забезпечуючи інших питань: ремонт театральних приміщень, придбання меблів, сценічних костюмів, музичних інструментів, апаратури тощо [38].А ось Сумський театр драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна переживає далеко не кращі часи. Впродовж кількарічного періоду тут фактично не було головного режисера. Тож загалом афішу цього закладу культури не можна вважати привабливою. І хоча в ній є кілька непоганих п’єс, однак у менш як 300-тисячному місті їх встигли переглянути всі охочі. Закономірний наслідок згаданих вище обставин – хронічна незаповненість глядацької зали. (Приємним винятком стала нова музична комедія "Витівки Хануми" Г. Канчелі за мотивами п’єси А. Цагарелі у постановці запрошеного режисера, заслуженого артиста України О. Рибчинського.) Творчий потенціал театру доволі високий. Однак для його реалізації нині ще дуже багато чого не вистачає. Частина спектаклів наявного репертуару потребує заміни. Немає транспорту для того, щоб ставити спектаклі на виїзді хоча б в межах області. Нарешті, чутки про нібито вагому пропозицію щодо придатних до постановки п’єс вітчизняних авторів насправді аж надто перебільшені. Сучасний глядач прагне до споглядання дійства в неодмінній триєдності життєвої, соціальної та художньої правди, а такі п’єси, прямо скажемо, поодинокі. Нині потрібні спектаклі, котрі б давали багатий матеріал для порівняння побаченого на сцені зі спостереженим у навколишній повсякденній дійсності. Саме така драматургія, невід’ємною складовою якої має бути сучасна життєва філософія представників найрізноманітніших верств населення, і здатна привести в театри масового глядача. На українських теренах, на жаль, принаймні тепер, про те взагалі не йдеться [40].

Серед театрів Вінницької області увагу преси привертає діяльність Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Театральний сезон 2005–2006 років став для театру роком класики. Найбільш гучною була прем’єра спектаклю "Дядя Ваня" за А. Чеховим. Ця постановка, яка продовжує збирати повні зали, не лише гордість вінницького театру, а й своєрідний виклик долі та традиційному штампу, що "провінційному театру не під силу Чехов". Здійснила цей сміливий крок молодий режисер, заслужена артистка України Т. Славінська. Причина успіху – сучасне прочитання п’єси, введення у неї елементів нової стилістики.

Водночас перед театром стоять значні економічні проблеми. Держава виділяє всього 70% від необхідних коштів. На нові постановки, комунальні послуги, транспортні витрати, дрібні ремонти – колектив театру вже давно заробляє сам. "Хотілося б більше підтримки і розуміння з боку влади, – зазначає головний режисер В. Селезньов. – На жаль, вона в області так швидко міняється, що, очевидно, у неї не доходять руки до нас. Про нас згадують тільки тоді, коли потрібен зал” [37].

Значний резонанс мали також вистави Донецького академічного українського музично-драматичного театру, генеральним директором і художнім керівником якого є заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка М. Бровкун. На сьогодні це єдиний український театр в області, де переважно живе російськомовне населення, тож творча робота цього мистецького закладу є дуже актуальною та важливою.

У театрі розроблено довготривалу програму, що складалася з декількох напрямів: створення театральної атмосфери в місті, залучення глядачів до театру, зміцнення й омолодження трупи, форсування режисерського корпусу, а головне – повернення театру до його витоків. Колектив закладу завжди залишається відкритим і зрозумілим для широкого кола глядачів і разом з тим активно використовує новаторські підходи. Це зумовлює і репертуар – в основному музичні вистави в їх оригінальному прочитанні, серед яких: "Енеїда" І. Котляревського, "За двома зайцями" М. Старицького, "Милий друг" Гі де Мопассана, "Дванадцята ніч" В. Шекспіра тощо. Було здійснено постановки за творами практично всіх класиків вітчизняної літератури.

У театрі працюють чотири режисери: вже досвідчені О. Аркадін-Школьник та А. Кіракосян, а також два молодих режисери А. Бориславський (випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого) і В. Пінський (закінчив Московську академію мистецтв – учень М. Захарова). Виховують у театрі ще трьох режисерів, які наразі є студентами вищих навчальних закладів.