Комерційні банки

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капі-тал призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних бан-ках є рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депо-зити (вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді сермифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис. дол. і більше.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, серед-ньо- і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежно від категорії позичальників: на попов-нення обортного капіталу; представникам фондової біржі для біржо-вих операцій; на кінцеве споживання - споживчий кредит під за-ставу житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільського-сподарські позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткостро-кові на тимчасові потреби.

Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалі-зованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед них - інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за ра-хунок кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кре-дитування виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації аку-мулюють капітал за допомогою реалізації сертифікатів, що рівно-значні довгостроковим вкладам.

У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик членам асоціації.

Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитів підприєм-ствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.

Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використову-ються як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних па-перів, акцій і облігацій.

Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різними кредитними установами пози-тивно впливає на діяльність підприємств.

Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних ба-нків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний (Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статут-ного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливо-вим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій рин-ковій економіці її не залишають без "пильного ока" центрального (національного) банку: контроль за законністю діяльності комерцій-них банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів.

1.2. Законодавчі регулятори банківської діяльності

Розвиток банківської сфери в значній мірі був зумовлений політико-юридичними факторами, які стимулювали крупні зрушення у фінансових відносинах. Йдеться про законодавчі реформи, які прово-дились з кінця 60-их років і відбулись в більшості країн з високим рівнем економіки. Метою цих реформ було помякшення або навіть повна відміна заборон і обмежень для суб'єктів грошово-кредитного ринку, зокрема, тих, що стосувались відкриття банками нових закладів, філій, створення холдінгів тощо, регулювання проце-нтних ставок і тарифів на банківські послуги (відміна граничних ставок по активних і пасивних операціях) В практику були введе-ні нові фінансові інструменти й нові види обслуговування, напри-клад, відкриття "гібридних" рахунків, що поєднують ведення рахун-ків з одержанням процентів власником рахунків. Зазначимо, що на-магання розширити асортимент банківських послуг властиве не ли-ше кредитним установам розвинутих країн, але й країн з перехід-ною економікою. Так, в Росії, банки все частіше використовують депозитні і кредитні розрахункові картки, страхування вкладів на-селення, здійснюють податкове консультування. Деякі з них розроби-ли й застосовують системи накочувальних вкладів, які умовно на-звані соціальними.Законодамчі обмеження банківської діяльності в розвинутих країнах на різних історичних етапах їх розвитку переслідували мету захистити банківську справу від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств (за 8 місяців 1990-1991 років стали банкрутами 129 комерційних банків США) Вказані потря-сіння зумовлюють серйозні втрати як для клієнтів банків, так і в цілому для народного господарства. Разом з тим в останні де-сятиріччя відбулось співпадання багатьох негативних соціально-економічних факторів, що диктували необхідність заборон і послаб-лення адміністративного контролю за діяльністю банківських закла-дів. Йдеться про різке посилення конкуренції з боку небанківсь-ких посередників, і, як наслідок, падіння прибутковості банківських операцій в порівнянні з аналогічними послугами, що все більше надаються страховими компаніями, пенсійними фондами тощо: інфляцію, в умовах якої неможлива дальша фіксація "ціни" банківських по-слуг; швидке зростання фінансових нововведень у вигляді нових боргових зобов'язань і послуг. Ці негативні фактори зумовлювали необхідність якісно нових прийомів в банківському менеджменті, зумовлених реформуванням банківського законодавства.В Сполучених Штатах Америки найбільш важливими в цьому відношенні були при-йняті в 1980 році Закон про регулювання депозитивних закладів і контроль над грошовим обігом і Закон Гарка-Сенжермена про депозитні інститути (1982 рік). Ці Закони зводились до поетапної (на протязі 6 років) відміни верхнього ліміту на виплату про-центів по вкладах, що раніше ставило комерційні банки в невигі-дне становище в порівнянні з іншими фінансово-кредитними інсти-тутами. Небанківські фінансові заклади одержали ніби компенсацію у вигляді відкривати поточні рахунки і надавати деякі послуги, монополію на які раніше мали лише комерційні банки. Разом з тим була підвищена до 100 тисяч доларів гранична сума страху-вання банківських депозитів і дозволено всім категоріям депозит-них інститутів (включаючи кредитні союзи) користуватися коротко-строковим кредитом у федеральних резервнихбанках у формі переоб-ліку векселів та авансів. Крім того, законодавством було передба-чено введення обов'язкового резервного покриття по депозитних рахунках до запитання й інших трансакційних рахунках для всіх депозитних закладів. Дерегулювання суттєво вплинуло на позицію органів влади окремих штатів, які почали пом'якшувати заборони для банківських відділень і розширення діяльності банківських холдінгів.