Комерційні банки
Банківська конкуренція поняття досить умовне, так як конку-рують на банківському ринку не тількі банки. Навіть в фінансо-вому секторі цього ринку можна виділити три рівні конкурентної боротьби. Основний рівень - конкуренція між комерційними банками, які традиційно поділяються на універсальні і спеціалізовані.
Раніше між цими видами існувала чітка межа. По-перше, це було зв’язано з тим, що для більшості операцій встановлювались законодавчі обмеження. Наприкрад, такого роду обмеження були вве-дені у Великобританії на початку 30-их років, як реакція на веліку кількість банківськіх крахів в період світової економіч-ної кризи 1929-1933 рр. По-друге, прибутки банків від окремих спеціалізованих операцій деколи були настількі великі, що діяль-ність в інших сферах ставала необов’язковою.
В результаті в економіці завжди існували і універсальні, і спеціалізовані банки. При цьому в банківських системах одних країн переважали перші, а в других - другі. Так, універсальні бан-ки традиційно господарювали в Швейцарії, ФРГ, Австрії. Домінуванна спеціалізованих банків було б характерно для Великобританії, Франції, США, Італії і (з деякими застереженнями) Японії.
Однак в останній час в багатьох країнах в умовах посилен-ня банківської конкуренції все більше проявляється тенденція до універсалізації банківської діяльності. Різниця універсальних і спеціалізованих банків стає все більше спірними і розпливчатими. Універсальний банк дещо краще захищений від комерційного ризику, чим спеціалізований, він може гнучко реагувати на зміни кон’юктури, а відповідно, більш конкурентноздатний.Нарівні з суперництвом між комерційними банками в сучас-них умовах все більш серйозну конкуренцію вони зазнають з боку небанківських кредитно-фінансових інститутів (страхові компанії, фінансові брокери, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, копанії по випуску кредитних карток і інші), а також зі сторони нефінансо-вих організацій (пошта, торгові будинки, підприємства автомобільної промисловості і інші). Напочатку 80-их років президент компанії “Віза Інтернешнл” Д.Кок сказав, що в майбутньому банки переста-нуть бути в центрі грошового обігу, їх місце займуть інші під-приємства.
Наочним прикладом в цьому відношенні є американський кон-церн “Сирз, Роубак енд Ко” ця найбільша торгова компанія світу вже на протязі багатьох років реалізує своїм клієнтам не тіль-ки товари, але й фінансові послуги. На угоду по їх продажу в 1988 році припадає більш як половини її оборотів. Поряд з ма-газинами роздрібної торгівлі їй належить також страхова група “Олстейт іншуранс”, брокерський дім “Дін Віттер”, банк в Каліфор-нії, велика позичково-ощадна асоціація. Компанією створена система електронних платежів, охоплююча 800 її філіалів по всій терито-рії Сполучених Штатів. 30 млн. клієнтів, що мають карточки, можуть отримувати готівкові гроші чи скористуватися іншими послугами за допо-могою 4 тис. автоматичних терміналів.
Опитування, проведене консалтинговою фірмою “Егон Зендер Ін-тернешнл” серед 740 членів правління різних банків США, показа-ло, що 43 % , банкірів вважають “Сірз” своїм основним конкурен-том.
В Європі подібну політику провадить німецький торговий дім “Квелле”. Не так давно в доповнення до вже існуючих в портфе-лі компаній “Норис - Банку” був придбаний споживацький банк, об-ладнаний самим сучасним автоматизованим обладнанням, орієнтованим на обслуговування населення. Більшість із 650 тис. клієнтів отримали можливість здійснювати стандартизавані розрахункові опе-рації, а з 1986 року - і угоди з цінними паперами.
Підсумком цих процесів - універсалізації банківської справи і посилення конкуренції зі сторони небанків - став швидкий розвиток фінансових конгломератів. В США їх засновниками в кінці 70-х - на початку 80-их стали фірми “Мерріл Лінч” (інвестиційний біз-нес), “Амерікан Експрес” (кредитні картки), “Пруденшнл” (страхуван-ня), “Сіті корперейшн” (холдінгова компанія). На думку американсь-кого фінансиста Г.Кауфмана, фінансовий супермаркет, до якого в найбільшій ступені наближується “Мерріл Лінч”, можливо, це є про-тотипом фінансового інституту майбутнього.
Крім цих трьох рівнів, можна виділити ще два підрівні:
- індивідуальна конкуренція, при якій конкурентами є окремі кредитні інститути;
- групова конкуренція, при якій в якості конкурентів можуть виступати групи споріднених кредитних інстинутів. Прикладами мо-жуть бути об’єднання ощадних кас і кредитних товариств в Німе-ччині, що проводять узгоджену ринкову політику.