Банківські операції
- передача об'єкта лізингу.
Лізингова послуга виникає таким чином: на прохання клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначаються, разом з іншими умовами, розмір та періодичність орендної плати. До складу лізингового платежу включаються амортизаційні відрахування, плата за ресурси, лізингова маржа, премія за ризик. Теперішня вартість суми орендних платежів розраховується за формулою:
ТВА=А*((1-1/(1+i/m)^n*m)*m/i)
де: ТВА - теперішня вартість орендних платежів; А - сума орендного платежу, що регулярно сплачується (ануїтет); i - річна відсоткова ставка; n - кількість років; m - кількість разів нарахування протягом року складного відсотка.
Різниця між сумою орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості об’єкта фінансової оренди та теперішньою вартістю вказаної суми, що визначена за орендною ставкою відсотка, є фінансовим доходом орендодавця. Зміст та послідовність лізингової угоди:
1. Купівля майна за проханням клієнта (постачальник -> банк)
2. Здача майна в оренду (банк -> клієнту)
3. Сплата орендної плати протягом дії договору (клієнт -> банку)
4. По закінченні дії договору майно: повертається орендодавцю (банку) або залишається у клієнта
Вигоди лізингодавця від лізингової операції є такими: отримання доходів; забезпечення реалізації продукції і надання послуги, яка за інших умов була б невигідною або неможливою; підвищення економічної ефективності зданого в оренду обладнання; розширення клієнтури, зміцнення зв'язків з нею. Для лізингоодержувача існують переваги від лізингу: 100% кредитування, що не вимагає негайного початку виплат; як правило, лізинг отримати легше, ніж кредит; поява доступу до сучасного обладнання, можливості оперативного оновлення виробництва, причому ризик старіння обладнання лягає на лізингодавця.46. Сутність, види та механізм здійснення факторингових операцій банками. Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках. Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги. У факторингу беруть участь три сторони: фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку); постачальник; покупець. Розрізняють внутрішній та зовнішній (міжнародний) факторинг, конвенційний та конфіденційним, з правом регресу та без права регресу, з повним та з частковим набором послуг, з перевідступленням усіх боргів або визначеної частки, з попередньою оплатою (кредитування постачальника) і без попередньої оплати. Конвенційний факторинг є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції; Конфіденційний факторинг обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку. Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором. У договорі може передбачатися: право регресу - право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта). Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин: