Провідні мотиви лірики Ліни Костенко

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

- Чи мала Ліна Костенко моральне право на рядки:

Не треба думати мізерно.

Безсмертя с ще де-не-де?

- Як ви розумієте останню строфу вірша?

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барильєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.

Потираючи руки, беруться за все.

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і с висота.

- Як ви особисто ставитеся до того, що багато просередніх людей самі себе називають геніями й вимагають слави та пошанування?

- Поясніть зміст другої строфи. В яких рядках є сатира? Проти кого вона спрямована й чому?

- Кого Ліна Костенко називає Атлантами? Як ви думаєте, сама поетеса належить до велетнів духу, які тримають на плечах духовне небо України?

Чекаю дня, коли собі скажу:

Оця строфа, нарешті, досконала.

О, як тоді я, мабуть, затужу!

І як захочу, щоб вона сконала.