Провідні мотиви лірики Ліни Костенко
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
Людьми забуті звечора в лісах.
Це - сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
І чую - хтось кричить мені; ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь дуту, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
Над берегами вічної ріки...
- Яку картину малює авторка першими строфами?
- Як ви розумієте філософську думку:
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки ?
Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків. Неупередженому й уважному читачеві є що відкривати у вірші "Виходжу в сад, він чорний і худий":
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він