Провідні мотиви лірики Ліни Костенко

Малина спіє... І на все, на все

лягає пил чорнобильської траси.

Роса - як смертний піт на травах, на горіхах.

Але найбільше стронцію - у стріхах.

Хто це сказав, що стріхи - традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Ці рядки й пояснювати чи аналізувати не треба: вони промовляють самі за себе високим болем. Космічною пусткою тягне від поезії "Дзвенять у відрах крижані кружальця". Самотність природи, її мало не дитинна туга за людиною, за господа­рем, видає, що подія відбувається у зоні, в покинутому селі, біля порожньої і давно не зігрітої теплом людського щастя чи нещастя, чи й просто буденного життя, оселі:

Дзвенять у відрах крижані кружальця.

Село в снігах, і стежка ані руш.

Старенька груша дихає на пальці,

їй, певно, сняться повні жмені груш.

їй сняться хмари і липневі грози,

чиясь дута, прозора при свічі.

А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.

У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,

і тин упав, навіщо городить?

Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,

улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння чорне де-не-де,

все згадує себе в свого найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

- Які художні засоби використано в першому рядку?