Шпора з дисципліни "Розміщення продуктивних сил"
29. Ресурсозбереження як головний напрям раціонального використання природних ресурсів.
Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при¬родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са¬мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж-них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне¬рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо¬зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе¬льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра¬цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван¬ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис¬лових об'єктів.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин¬ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю¬вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе¬реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається форму¬вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя¬тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі¬мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж¬ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе¬реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере¬ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба¬зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур¬сів та маловідходному виробничому циклі.
30. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і народногосподарське значення.Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га¬лузей промислового виробництва, які здійснюють видо¬буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор¬тування та використання. До складу паливно-енерге¬тичного комплексу входять галузі паливної промисло¬вості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі-нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між¬галузева територіальна система, складова частина єди¬ного господарського комплексу країни; це базовий комп¬лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван¬ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.
На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.
При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необ¬хідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведен¬ні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямо-ваної енергозберігаючої політики.
Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо елект¬роенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефек¬тивний і прискорений розвиток економіки в цілому. Викорис¬тання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо.
Широке застосу¬вання енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галу¬зей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формую¬ться територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці.