Уряди Української Держави - історія

8 липня 1918 р. гетьман затвердив закон про Державний сенат, який став «вищою в судових і адміністративних справах державною інституцією». У документі окреслювалися структура органу, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення. Сенатори затверджувалися Радою міністрів і призначалися наказом гетьмана. Президентом Державного сенату було призначено міністра народної освіти і мистецтв М.Василенка за сумісництвом. Цивільний і Адміністраційний Генеральні суди очолили колишні сенатори Російського правительствуючого сенату Гусаківський і Носенко. На посади прокурорів Цивільного та Карного Генеральних судів були призначені колишні заступники обер-прокурорів Російського сенату Затворницький і Тізенгаузен. Прокурором Адміністраційного Генерального суду став Тулов.

Закон практично не торкався питань Державного сенату, посилаючись на законоположення, що регулювали діяльність Російського правительствуючого сенату.

Того ж 8 липня було прийнято закон про судові палати й апеляційні суди, який відмінив такий же закон УЦР. Відповідно до нового акта відновлювалися колишні судові палати - Київська, Харківська та Одеська. До їх компетенції входив розгляд апеляційних скарг на вирок та рішення окружних судів. Касаційні скарги на рішення судових палат вносилися до Державного сенату. Новий закон враховував певну специфіку українського нотаріату. Так, нотаріуси Києва, Одеси й Харкова мали призначатися на посади та звільнятися з них за поданням представників відповідних окружних судів через старших голів судових палат міністром юстиції.

Поряд з вищими щаблями судової влади уряд вживав заходи для вдосконалення роботи середніх і нижчих її ланок. У липні було затверджено постанови Ради міністрів про розширення підсудності кримінальних справ мировим суддям і про розширення підсудності їм за цивільними позовами.В Українській Державі діяли Одеський комерційний суд (на підставі імперського статуту торгового судочинства), а також Київський і Катеринославський вищі та штабні військові суди. На засіданнях вищого військового суду передбачалась участь прокурора й захисника. У штабних судах їх присутність не була обов’язковою. Всього на Україні за станом на 16 серпня діяли 3 судові палати, 19 окружних судів, 112 міських і повітових з’їздів мирових суддів. Посилена увага до нормалізації судочинства та вдосконалення судової системи засвідчувала прагнення уряду практичними кроками забезпечити пріоритети законів та їх неухильне дотримання.

Сільське господарство було традиційно пріоритетною галуззю економі- ки України. Невирішеність аграрного питання, яке полягало в суперечності між наявністю великих латифундій та масовим безземеллям і малоземеллям селян, час від часу до краю загострювала соціальну кризу на селі. ЦР по-своєму взялася до його розв’язання і видала 31 січня 1918 р. закон про встановлення норми землеволодіння. Норма обмежувалася 30 десятинами. Більші маєтки конфісковувалися і йшли у земельний фонд, що розподілявся серед неімущих категорій селян. При цьому скасовувалася приватна власність на землю. Земля виводилася зі сфери товарно-грошових відносин, оскільки оголошувалася загальнонародною власністю.

Німецько-австрійська присутність спричинила нову хвилю невдоволення селян. Свавільні реквізиції збіжжя провокували конфлікти з господарями. Ситуацію ускладнили добровольчі каральні загони. Прагнучи повернути поміщицькі землі, передані селянам у користування, вони вдавалися до прямих розправ з сільськими трударями. Зіткнення на селі набували форми громадянської війни. До кінця ліквідувати причини, що їх породжували, гетьманському уряду так і не вдалося. Втім, це не означає, що він не надавав цій проблемі достатньої уваги.

П. Скоропадський мав власну концепцію соціально-економічної розбудови країни. При цьому кінцевою метою реформувань були не лише ліквідація малоземелля і безземелля шляхом справедливого розподілу земельного фонду, а й формування середнього класу власників, які мали стати господарською та військовою опорою режиму. До цієї думки гетьмана підштовхували депутації аграріїв, зокрема з Полтавщини, котрі пропонували створити зі своїх синів щось на зразок гвардії, тобто елітного збройного формування в безпосередньому розпорядженні П. Скоропадського. Розвинувши цю ідею, гетьман міг, базуючись на здатності заможного селянства до військово-політичної самоорганізації, розраховувати на своє- рідне народне ополчення на випадок війни.

Підготовка земельної реформи ускладнювалася відсутністю необхідних статистичних даних, небажанням бюрократії виконувати розпорядження влади, браком необхідного інструментарію. Однак уряд уперто проводив власну лінію. Міністр землеробства Колокольцев, не бажаючи миритися з неприхованим саботажем, повністю змінив штат свого відомства і набрав нових працівників. Коли з’ясувалося, що на всю Україну ледве налічується тисяча землемірних інструментів, вони були в необхідній кількості придбані в Німеччині.

З метою підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створювалися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети ЦР.