Уряди Української Держави - історія
Незважаючи на наявність спірних питань щодо Бессарабії, не лише збереглися, а й поглиблювалися відносини з Румунією, встановлені ЦР. У жовтні було підписано торговельно-економічну конвенцію з Румунією, а також аналогічні угоди з Польщею, Доном, Кубанню.
Дипломатичні відносини на рівні послів Українська Держава мала з Туреччиною, Болгарією, Швейцарією, Швецією та Норвегією, на рівні дипломатичних представництв - з Грузією, Азербайджаном та Фінляндією.
Розвал Австро-Угорщини, листопадова революція в Німеччині активізували пошук шляхів зближення гетьманату з Антантою. Об’єднана союзна ескадра без попередження П. Скоропадського увійшла у південні порти. 27 листопада гетьман у листі до місій країн згоди в м. Ясси (нині Румунія) висловився про намір співпрацювати у справі відродження єдиної, неподільної Росії. Однак дипломатичні зусилля Директорії виявилися успішнішими: Антанта визнала її і передала їй причорноморські міста. Поспішно відряджені гетьманом дипломатичні місії на чолі з М. Могилянським та І. Коростовцем нічого змінити вже не змогли.
Міжнародна ситуація розвивалася так, що після втрати одних союзників гетьманат не зміг заручитися підтримкою інших. Відтак, потрапивши в ізоляцію, режим міг розраховувати лише на власні сили.
Одним з головних векторів зовнішньополітичної діяльності гетьманського уряду стали контакти з представниками державних утворень на етнічних російських землях - більшовицьким урядом, керівниками Дону й Кубані.
На початку травня 1918 р. до Києва прибула делегація радянської Росії на чолі з Д. Мануїльським та Х. Раковським. Переворот застав її в дорозі, тому більшовики сіли за стіл переговорів уже з гетьманським урядом. Відразу ж було підписано перемир’я між Україною та Росією і встановлено «нейтральну» смугу шириною 10 км, заборонену для військових.Делегацію Української Держави на переговорах, що почалися 23 травня, очолював С. Шелухин *. Сторони мали розглянути широке коло питань, пов’язаних з визначенням кордонів, відшкодуванням збитків, заподіяних більшовиками у грудні 1917 - лютому 1918 рр., поділом майна, активів та боргів, впорядкуванням комунікацій і товарного обміну.
Пропозиції української делегації про територіальне розмежування за етнічним принципом наштовхнулися на жорстку російську позицію. Вона полягала в тому, щоб визначати належність прикордонних населених пунктів до тієї чи іншої держави шляхом опитування місцевого населення. Зрештою, виробили компромісний варіант підходу до цього питання. Однак російська делегація наполягала на такому розмежуванні, яке значною мі- рою ущемлювало інтереси України. При цьому доля Донбасу, східних кордонів з Росією та північних - з Білорусією залишалася невирішеною.
Українська делегація висунула під час переговорів претензії щодо відшкодування збитків, заподіяних більшовиками під час тримісячного владарювання в Україні. У документах, поданих спеціальною комісією Ради міністрів, вказувалося, коли, де і ким завдані збитки і за розпорядженням якого більшовицького органу це зроблено. Українська сторона пропонувала повернути вивезені з України матеріальні й культурні цінності, а золотий запас колишньої Російської імперії поділити пропорційно до кількості населення в обох державах (відповідно 178,9 млн і 38,9 млн осіб). Однак ці та інші питання зависали в повітрі, оскільки російські посланці не бажали їх позитивного вирішення.
12 червня було підписано прелі- мінарний мирний договір, який засвідчив визнання Москвою суверені- тету і незалежності Української Держави. Угодою визначався порядок перетинання кордону громадянами обох країн, відновлювався залізничний, телеграфний і поштовий зв’язок. РРФСР і Українська Держава обмінялися консульськими представництвами. Паритетна комісія мала вжити заходи для створення умов товарообміну. Росія зобов’язувалася повернути рухомий залізничний склад.
Надалі переговорний процес супроводжувався блокуванням реальних рішень, затягуванням з боку російської делегації. Перебування в Україні посланці Москви використали для експорту революції більшовицького зразка. Більшовики інспірували селянське повстання на Чернігівщині, для фінансування страйку українських залізничників накопичували кошти у Брянську. Д. Мануїльський обіцяв В. Винниченку гроші як плату за підготовку повстання. З Орловської, Тульської, Курської губерній для українських повстанців переправлялися зброя й боєприпаси. У Москві з більшовиків, які приїхали з України, було утворено Комуністичну партію (більшовиків) України. На неї покладалося завдання реставрувати радянський режим в Україні.
Зовсім в іншому руслі розвивалися взаємини гетьманського режиму з Доном та Кубанню. 8 серпня Українська Держава і Всевелике Військо Донське уклали договір, який проголошував взаємне визнання суверенітету, встановлював спільні кордони і взаємовигідний товарообмін. Документ передбачав розробку окремих угод щодо вільного транзиту, товарообігу, митних та фінансових відносин на підставі матеріалів комісії з урегулювання питань Донецького басейну з метою збереження його господарської єдності.