Уряди Української Держави - історія

Українська Держава 1918 р. тісно пов’язана з особистістю гетьмана Павла Скоропадського. Тому доцільно розпочати висвітлення цієї форми державності з характеристики самого гетьмана.

П. Скоропадський народився 1873 р. в шляхетній родині Скоропадських. Дитячі роки провів на Чернігівщині, у Тростянецькому маєтку батьків. За сімейною традицією здобув військову освіту, закінчивши Пажеський корпус у Петербурзі в 1893 р. 1898 р. одружився з О. Дурново, у шлюбі з якою мав п’ятеро дітей. Брав участь у російсько-японській війні як польовий командир, а потім ад’ютант головнокомандуючого російськими військами на Далекому Сході. Після війни увійшов до найближчого оточення Миколи II, став його флігель-ад’ютантом у званні полковника. В 1910 р. П. Скоропадський командував драгунським Фінляндським полком, у 1911 р. - лейб-гвардії кінним полком. Наступного року дістав звання генерал-майора і був зарахований до імператорського полку.

На початку Першої світової війни перебував на фронті, де командував кінним полком, а потім гвардійською кавалерійською дивізією та 34-м армійським корпусом. Умілі дії генерала були відзначені орденом святого Георгія 4-го ступеня.

Лютневі події 1917 р. сприйняв негативно. Початок українізації армії, ініційований I Всеукраїнським військовим з’їздом, поставив генерала перед вибором. Він залишився вірним присязі і лише після наказу Л. Корнілова перетворив 34-й корпус на 1-й Український (налічував близько 60 тис. бійців). З’їзд Вільного козацтва (16-17 жовтня 1917 р., м. Чигирин, нині Черкаської області) обрав П. Скоропадського отаманом.

1-й Український корпус під командуванням генерала П. Скоропадського став на захист Центральної Ради, якій загрожували в листопаді 1917 р. збільшовизовані війська. Зростаючий авторитет представника військово-землевласницької еліти непокоїв українських політичних лідерів, і вони чинили йому всілякі перешкоди. Це змусило генерала піти у відставку й зайнятися політичною діяльністю.

Досить еклектичне політичне кредо П. Скоропадського формувалося під впливом двох факторів: з одного боку, він поділяв погляди істеблішменту самодержавної Росії, з іншого - усвідомлював правомірність українських домагань і необхідність соціальних реформ. У березні 1918 р. за участю П. Скоропадського виникла політична організація «Українська громада» (згодом - «Українська народна громада»). Її платформа вияви-

лася близькою до позиції Української демократично-хліборобської партії та «Союзу земельних власників». Полі- тичний консерватизм у програмних засадах «Української громади» поєднувався з прагненням до певних перетворень у соціально-економічнiй сфері. Якщо рівень організації «Союзу земельних власників» П. Скоропадський визнавав досить високим, то прагнення його членів відстоювати лише власні інтереси викликало в нього занепокоєння і незгоду. В той же час «хлібороби» імпонували П. Скоропадському тим, що відстоювали дрібне землеволодіння в Україні. Саме такий шлях у поєднанні з акціонуванням переробної промисловості, на його думку, мав стати магістральним у розвитку української економіки.

У спогадах гетьман окреслив свої погляди на проблему взаємин України й Росії та національне питання. Навколо цих його поглядів виникло найбільше інсинуацій, домислів і звинувачень.

1 листопада 1918 р. в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів. Організатори, порушивши обіцянку, дану гетьманській владі, допустили виступ монархіста-чорносотенця В. Пуришкевича, який відстоював «неподільність Росії». П. Скоропадський пізніше писав, що ця «выходка» дуже пошкодила його справі.

Стосовно національного питання П. Скоропадський вважав, що «потрібно врятувати цей багатющий край, висунувши сильно український націоналізм, але не на шкоду російським культурним починанням і не виховуючи ненависті до Росії, а даючи вільно розвиватися здоровим починам українства». Майбутній гетьман обурювався тими великоросами, які, «не рахуючись з життям, все твердять своє старе і дивляться на Україну як на таке, що нічим не відрізняється від Тульської губернії». Він вважав, що «у питанні національному ми повинні йти сміливо і рішуче вперед, що коли ми не станемо на цей шлях, то ми нічого не отримаємо». П. Скоропадський творив «дрібно-демократичну партію», «…яка повинна була вести до компромісів між власністю та неімущими та між великоросами й українцями».У повному обсязі соціально-економічні погляди гетьмана відображала його «Грамота до професійного юриста О. Палтова». В ній, зокрема, проголошувалося: «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі, й усі розпорядження бувшого Українського уряду, а так само Тимчасового російського уряду відміняються й касуються. Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по куплі-продажу землі. Поруч з сим буде вжито заходів по вивласненню земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага звернеться на поліпшення правового становища й умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один мент не кидали своєї відповідальної праці. На економічнім і фінансовім полі відбудовується повна свобода торгівлі й відкривається широкий простір приватного підприємства й ініціативи». Програму, як бачимо, відзначає соціально-ринкова орієнтованість, прагматизм і враховування господарських традицій України. Це був крок уперед в порівнянні з деклараціями ЦР, продиктованими швидше емоціями, ніж тверезим розрахунком.