Уряди Української Держави - історія

Вбивство митрополита Київського Володимира робило необхідним обрання нового митрополита. 19 травня 1918 р. на Київському єпархіальному з’їзді главою Київської митрополії було обрано Антонія (Храповицького). Оскільки йшлося фактично про главу українських православних, гетьманський уряд звернувся до патріарха Тихона з пропозицією узгодити його кандидатуру. Однак глава РПЦ наполягав на своєму.Особисто П. Скоропадський вважав цей вибір невдалим. Гетьман був переконаний, що специфіка українського менталітету й релігійного життя вимагає того, щоб ним управляли вихідці з місцевого населення. Незважаючи на розум і силу волі, Антоній, за оцінкою П. Скоропадського, був «чорносотенцем старої школи» і не міг створити теплої церковної атмосфери в Україні. Він уперто не бажав співпрацювати з міністерством віросповідань, переносячи ділові стосунки на особистісний рівень. Але уряд твердо тримав руку на пульсі релігійного життя, про що свідчили деякі його кроки.

У «Законі про тимчасовий устрій» (29 квітня) другий розділ називався «Про віру». У першому його параграфі закріплювалося пріоритетне становище в суспільстві православної церкви. В другому проголошувалося, що «всі, не належні до православної віри громадяни Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються свобідним відправленням їх віри і богослужіння по обряду оної».

Велику роль у налагодженні державно-церковних взаємин відігравало міністерство віросповідань, яке очолював спочатку професор В. Зіньківський, з 24 жовтня до 14 листопада - О. Лотоцький, а потім - М. Воронович. Відділи й департаменти Міністерства співпрацювали з єпархіями і консисторіями (на той час їх налічувалося 9), архієреями РПЦ, євангельсько-лютеранськими церковними радами, іудейськими рабинами.

Спеціальне законодавство регулювало різні сторони релігійного життя і стосунків між державними та церковними інституціями. Православна церква діставала суверенність у вирішенні питань внутрішньої діяльності. Міністр віросповідань і його представники на місцях мали бути православними. Держава стояла на боці інтересів православної церкви: гарантувалося вшанування найбільших православних свят і передбачалося суворе покарання за дії, що кваліфікувалися як святотатство, штатний причт звільнявся від військової служби; церковні організації одержували статус юридичних осіб; церковні посади прирівнювалися до державної служби. Крім того, за віковою традицією державні нормативи про шлюб і розлучення узгоджувалися з православним церковним правом, а церковні метричні книги прирівнювалися до актів цивільного стану. Церковні школи мали права державних.

Слід зазначити, що Міністерство віросповідань доручило ученому комітету розробити програми викладання Закону Божого у світських школах. Паралельно у Міністерстві народної освіти працювала аналогічна комісія, що на конкурсній основі також розглядала програми та підручники з викладання Закону Божого та історії церкви.

Міністерство віросповідань активно опікувалося проблемами життєдіяльності Київської духовної академії (КДА). Всеросійський Собор не встиг затвердити проект нового статуту духовних академій, розробленого спеціальною комісією і схваленого Священним Синодом при Патріархові. Через обструкції митрополита Антонія його не встигли винести на соборну сесію.

Та ще до призначення Антонія на Київську митрополію В. Зіньківський доручив професору КДА П. Кудрявцеву, який очолював учений комітет міністерства віросповідань, створити спеціальну комісію для розробки нового статуту за московським прототипом. На час затвердження проекту на київській кафедрі вже працював Антоній, у якого давно склалися напружені стосунки з КДА. Тому В. Зіньківський в обхід митрополита 16 серпня затвердив статут у Раді міністрів. Його положення, зокрема, передбачали автономію, адміністративну залежність від Міністерства віросповідань, а канонічну - від Київського митрополита; впровадження обов’язкових курсів історії України, української мови, літератури і права, історії Української церкви з відкриттям відповідних кафедр.

Для надання стипендій студентам Академії уряд на друге півріччя виділив 211,9 тис. крб.

У той час як між КДА й Міністерством склалися тісні стосунки, митрополит Антоній у ставленні до обох демонстрував неприязнь. Він відкинув проект реформи духовної освіти, розроблений соборною комісією на чолі з ректором академії єпископом Василієм.

Кадри православного духовенства готувалися, крім академії, також у Холмській, Кам’янець-Подільській, Бєлгородській, Житомирській та інших духовних семінаріях і духовних та пасторських школах.Держава надавала православній церкві значу фінансову підтримку. Так, у червні уряд виділив 1 млн 117 тис. крб. для проведення другої сесії Всеукраїнського церковного собору. У липні було здійснено одноразову виплату всім священикам (по 650 крб.), дияконам і псаломщикам (по 325 крб.), загалом на це було витрачено 11 млн крб. Близько 3 млн крб. було виділено як допомогу реевакуйованому духовенству Волині, Гродненщини, Підляшшя та Мінської губернії, а також для відбудови та ремонту храмів, зруйнованих під час світової та громадянської воєн. Майже 1,4 млн крб. асигнувалося для допомоги позаштатному православному духовенству і церковнослужителям повітів, що були включені до України, але ще не увійшли до складу єпархій. Одноразова грошова допомога була надана також вдовам і неповнолітнім дітям загиблих і померлих священнослужителів.