Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія

На початку серпня союз подав голові Директорії С. Петлюрі програмну «записку», в якій різко критикував соціалістичний курс уряду Б. Мартоса. В Кам’янці-Подільському виникло своєрідне двовладдя. «По суті, це була боротьба різного розуміння тодішніх революційних подій в Україні, а тому й різного підходу до намічення чергових завдань українського проводу, – зазначав один з учасників цих подій. – Українські соціалісти виходили з оцінки революції як великої ваги соціально-історичного процесу, тож, враховуючи революційні настрої народних мас, намагалися відповідною політикою використати їх в інтересах української визвольної боротьби. Праві українські групи, навпаки, дивилися на революційні події здебільшого як на «наслідок діяльності» лівих партій, тому визначали свої чергові завдання так, начебто в Україні в той час ніякого революційного руху не було».

За обставин, що склалися, єдиний український провід міг утворитися або шляхом державного перевороту (але жодна із сторін на це не наважувалась), або завдяки поступкам і компромісам. За своїм характером С. Петлюра почав схилятися до необхідності зміни політичного курсу й поповнення уряду поступовими елементами. За корективи курсу говорили й об’єктивні зміни політичної ситуації, які відбулися в серпні. Більшовицький режим доживав свої останні дні в Україні, Червона армія стрімко відступала під натиском військ УНР та білої армії. В серпні під контроль уряду УНР потрапила практично вся Правобережна Україна. З-за кордону українські представники інформували про можливе визнання УНР країнами Заходу при умові, що український уряд оголосить себе прихильником демократії. Реальні дії більшовиків вже не робили радянські форми влади такими привабливими, як півроку тому, частина повстанських отаманів не мала нічого проти демократичних принципів державотворення.

Зваживши на це, ЦК УСДРП 2 серпня звернувся до ЦК УПСР з пропозицією погодитись на введення до Кабінету міністрів представників правих з метою зняти гостроту політичного протистояння. Есери погоджувались на коаліційний уряд, але не хотіли жертвувати трудовим принципом. На ультимативний натиск есдеків вони відповіли погрозою розриву урядової коаліції та виходом з уряду. Довгі консультації між УСДРП та УПСР дали змогу виробити платформу, яка влаштовувала обидві партії. 12 серпня уряд видав нову декларацію про напрям політики УНР. В ній підтверджувалась сталість соціально-економічного курсу уряду: проведення земельної реформи відповідно до закону від 6 січня 1919 р., відновлення роботи промислових підприємств та залізниці, широка організація товарообміну й товарообігу, знищення спекуляції, підтримка профспілкового руху. Що ж до політичної системи Української Народної Республіки, то декларація оголошувала, що уряд повинен «опертися на весь народ, притягнути до державної праці всі верстви суспільства, яким дорогі демократичні здобутки української революції і незалежність нашої Республіки». У зв’язку з цим повідомлялось про намір уряду виробити проект законів про вибори в Парламент з правами Установчих зборів і про утворення реформованих на основі демократичних виборчих прав органів місцевого самоврядування.

Уряд закликав до об’єднання всіх демократичних сил України навколо справи будівництва незалежної УНР.

Та декларацією справа не обмежилася. Для того, щоб поліпшити стосунки з Є. Петрушевичем, за яким стояла Українська галицька армія, довелося піти на зміну голови уряду, бо Б. Мартос був гострим противником диктатури Є. Петрушевича. 19 серпня ЦК УСДРП ухвалив постанову про зміну прем’єра, у якого також ускладнилися стосунки з Директорією. ЦК УСДРП пропонував на посаду голови уряду М. Порша, есери були проти. Після серії консультацій 27 серпня Директорія наказом № 205 звільнила Б. Мартоса від обов’язків голови уряду, залишивши за ним міністерство фінансів. Тим же наказом головою уряду призначено міністра внутрішніх справ І. Мазепу. Наступним наказом (№ 206) Директорії від 28 серпня в уряді були здійснені кадрові зміни. М. Шадлун переведений з посади міністра шляхів на посаду міністра народного господарства. Т. Черкаський, втративши міністерство народного господарства, зайняв місце міністра преси та пропаганди, С. Тимошенко призначений керуючим міністерством шляхів. Три місця в уряді були запропоновані партії соціалістів-федералістів, але вона спромоглася надіслати до уряду лише І. Огієнка. Реорганізація уряду, як визнавав І. Мазепа, «мала більше формально-організаційний, ніж політичний характер» 36 і тому принципово не змінила стосунки з опозицією.Осінь 1919 р. принесла нові імперативи і нові випробування УНР. Головним з них стала війна з денікінським режимом.

Розгорнувши влітку 1919 р. наступ на червоних на території України, А. Денікін досяг чималих успіхів, його війська на кінець серпня контролювали всю Лівобережну Україну. Стратегічні гасла білих полягали у відновленні єдиної, неділимої Росії, тому ставлення до УНР у А. Денікіна було наперед визначене – «…іти разом з Петлюрою, котрий намагався відокремити Україну й Новоросію від Росії, означало б порвати з ідеєю єдиної, неділимої Росії, що глибоко вкорінилася у свідомість вождів та армії, і тим викликати в її лавах небезпечне замішання, – згодом відверто визнавав білий генерал у «Очерках русской смуты». – Тому я вирішив питання негативно. Представників Антанти заздалегідь, ще 16 серпня, було повідомлено про неможливість будь-якої співпраці з Петлюрою. Врешті англійське і французьке командування погодилися з цим поглядом.