Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія

Ключова роль в засіданнях уряду надавалася підготовці земельного закону. Це питання кілька разів включалося до порядку денного засідань уряду, обговорювалося і відправлялося на доопрацювання, зважаючи на його доленосне значення. 6 січня законопроект був схвалений з цілим рядом поправок і уточнень. Найважливіша з цих поправок полягала в тому, що норма про скасування приватної власності на землю все ж залишала за господарями право на певну кількість десятин землі. Уряд ухвалив § 20 закону про землю подати в такій редакції: «За дотеперішніми господарями залишити земельні участки в їх користування не більше 15 дес. на господарство. В тих повітах, де землі не хватить на задоволення потреб безземельних та малоземельних господарств, ця норма може бути понижена повітовою земельною управою із затвердженням Міністерством Земельних Справ».

До земельних проблем Рада міністрів поверталася неодноразово. 8 січня схвалено законопроект про довічне користування п’ятьма десятинами землі кожним козаком Української народної республіканської армії. Крім того, уряд обіцяв кожному козакові після закінчення війни безповоротну допомогу на реманент в розмірі 2 тис. гривень і ще 2 тис. гривень позики на п’ять років під процент.Уряд В. Чехівського не проводив самостійного політичного курсу, а лише забезпечував виконання політичної стратегії та тактики Директорії. Уряд був жорстко прив’язаний до діяльності Директорії, члени якої розподілили між собою контроль за окремими міністерствами. Так, В. Винниченко як голова Директорії вів справи міністерств внутрішніх та закордонних справ, праці та державного секретарства. С. Петлюра відповідав за такі міністерства: військове, морське, мистецтва, народного здоров’я та опікування. П. Андрієвський контролював діяльність міністерств юстиції, продовольчих справ, культів та контролю. Ф. Швець – народної освіти, фінансів, торгу й промисловості, земельних справ. А. Макаренко – шляхів, пошти та телеграфів.

Українська преса 1919 р., аналізуючи статус першого уряду УНР доби Директорії, зазначала, що «Рада мністрів була органом виключно екзекутивним, виконуючим, контролюючим діяльність органів місцевої влади; політикою вона не керувала, була, так би мовити, «аполітичним» кабінетом. Політикою керували Директорія й урядові партії. Через те й кабінет В. Чехівського складений був у порядку делегування міністрів комітетами партій і з відповідальністю партій за своїх міністрів, а не голови кабінету за всіх міністрів і всіх останніх – за цілий кабінет, як це прийнято в конституційних державах». Фактично подібна конструкція уряду була спробою Національного союзу утриматись на поверхні політичного життя. Але цього не сталося. На початку січня 1919 р. Національний союз фактично самоліквідувався, і його смерть виявилася малопомітною. Для уряду В. Чехівського це був не дуже щасливий знак.

1921 р. на суді, який влаштувала більшовицька влада над лідерами УПСР, В. Чехівський дав таку характеристику своєму урядові: «Я можу сказати, що власне мого кабінету не було, я його не організовував і за нього не відповідав. Це був кабінет директоріальний. В міжнародній політиці він визначався тим, що стояв на зовсім іншій позиції, ніж я». Тут В. Чехівський мав на увазі ось яку річ. Відновлення УНР відбулося у вкрай несприятливих для України зовнішньополітичних обставинах. Країни Антанти з підозрою зустріли діяльність Директорії, бо дивились на Україну лише як на південну частину Росії. В середині грудня 1918 р. вони почали висадку в Одесі обмеженого контингенту своїх військ. 13 січня 1919 р. до Одеси прибув штаб французької десантної дивізії на чолі з генералом д’Ансельмом. Він зажадав від українських військ залишити район навколо Одеси. В кінці 1918 р. на північно-східних кордонах УНР з’явились війська радянської Росії. 24 грудня наркомат закордонних справ РСФРР повідомив у пресі, що у зв’язку з анулюванням Брестської мирної угоди радянська Росія більше не визнає Україну суверенною державою. Однак оголосити про введення своїх військ в Україну більшовики не наважилися. Вони зробили це з тактичних міркувань, вважаючи законним урядом України створений у Курську маріонетковий тимчасовий робітничо-селянський уряд України.

Україна опинилася не просто між двома військовими силами, а між принципово різними політичними системами, а отже, постала проблема вибору однієї з них. Пошуки орієнтації розкололи українців на кілька таборів. Вони не могли не позначитись на долі уряду В. Чехівського та його самого. Останній ще у грудні виступав за впровадження радянської форми влади, але без більшовицького радикалізму. Одночасно він вважав за потрібне і можливе домовитись з більшовиками, ініціював поїздку до Москви дипломатичної місії В. Мазуренка. В грудні його позиція збігалась з напрямом думок В. Винниченка. Але на початку січня останній змінив свої орієнтири на користь Антанти. На VI з’їзді УСДРП в січні 1919 р. вияснилося, що голова Директорії та голова уряду по-різному бачили державотворчу перспективу, що було тривожним симптомом. На з’їзді взяла гору ідея скликання парламенту, до керівництва партією прийшли нові люди. В. Винниченко та В. Чехівський були обрані лише кандидатами в члени ЦК УСДРП.

23 січня в Києві відкрився Трудовий Конгрес, на який прибуло понад 400 депутатів. Це був досить напружений час, більшовицькі війська підходили до Києва. Тому єдиним питанням, яке широко дискутувалося на Конгресі, була проблема вибору між радянською і демократичною парламентською політичними системами. Конгрес після гострих дебатів і залишення засідання лівими делегатами висловився за демократичний лад в Україні та підготовку закону про вибори всенародного парламенту. Зважаючи на несприятливу військову ситуацію, було визнано за доцільне тимчасово припинити роботу Конгресу і зберегти Директорію як верховну владу УНР. 28 січня Конгрес ухвалив «Універсал Трудового конгресу до українського народу», в якому була визначена тимчасова схема української державності.Поповнена представником ЗУНР Директорія визнавалася вищою владою. Проте її функції не були регламентовані. Одночасно Універсал говорив про створення шести комісій Трудового конгресу для підготовки законопроектів. Виконавча влада доручалась Раді народних міністрів, яка мала відповідати за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час припинення його засідань – перед Директорією. Уряду доручалося негайно виробити інструкцію про вибори в трудові ради, підготувати разом з комісіями закон про вибори всенародного парламенту незалежної соборної Української Республіки. Конгрес висловив «нерушиме побажання, щоб Директорія і Рада народних Міністрів провадили надалі свою працю по проведенню земельної реформи […] Одночасно Правительство повинно негайно подбати про знищення безробіття шляхом відновлення промисловості, про поліпшення долі робітництва і про закріплення всіх революційних здобутків українського пролетаріату».