Уряди Української Народної Республіки доби Директорії - історія
Первісний склад уряду виглядав так:
В. Чехівський – голова уряду і мністр закордонних справ; О. Мицюк – міністр внутрішніх справ; М. Шаповал – міністр земельних справ; О. Осецький – виконуючий обов’язки міністра військових справ; М. Білинський – міністр морських справ; С. Остапенко – міністр торгу і промисловості; П. Холодний – виконуючий обов’язки міністра освіти; С. Шелухин – виконуючий обов’язки міністра юстиції; В. Мазуренко – виконуючий обов’язки міністра фінансів; Л. Михайлів – виконуючий обов’язки міністра праці; П. Пилипчук – керуючий міністерством шляхів; І. Липа – керуючий управлінням віровизнань; І. Штефан – міністр пошт і телеграфів; Д. Антонович – міністр мистецтва; Б. Матюшенко – міністр народного здоров’я; Б. Мартос – міністр продовольчих справ; Д. Симонів – державний контролер; А. Ревуцький – міністр єврейських справ; І. Сніжко – виконуючий обов’язки державного секретаря; О. Назарук – голова управління преси.
На початку січня уряд зазнав деяких кадрових корективів: виконувати обов’язки міністра освіти став І. Огєнко, а виконуючим обов’язки державного секретаря призначено М. Корчинського, військовим міністром – генерала О. Грекова. Уряд неформально поділявся на «ліву» та «праву» в політичному сенсі частини. До «лівої» входили представники УСДРП та УПСР, які мали одинадцять портфелів, а до «правої» – УПСС та УПСФ. Їм належало 8 міністерств. До «правих» примикав О. Назарук, який був членом галицької Української радикальної партії. В своїй більшості склад уряду був підібраний, за невеликими винятками, з людей мало знаних, політиків другого чи навіть третього ешелонів, що робило обличчя уряду маловиразним і неяскравим, змушувало його бути слухняним виконавцем волі Директорії.
В Декларації 27 грудня права і обов’язки уряду, як і його місце в системі державної влади, не були визначені. Декларація лише доручала йому «негайне переведення в життя» накреслених Директорією завдань і висловлювала сподівання на те, що «весь трудовий народ України щиро допоможе своєму Правительству в цій важкій, відповідальній роботі». А обсяги цієї роботи були велетенськими, йшлося про комплексне реформування соціально-економічних основ життя, про «таку організацію народного господарства, яка відповідала б сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску». «Директорія, – говорилося у Декларації, – вважає своїм обов’язком взяти під керування Української Народної Республіки головні галузі української промисловості й поправити все господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої групи кляси великовласників».На кабінет В.Чехівського покладалось завдання забезпечити трансформацію політичної системи та державного управління України. Тому саме ці проблеми домінували на засіданнях Ради міністрів впродовж січня 1919 р. Так, уже наступного за призначенням уряду дня на засіданні Ради міністрів було ухвалено список послів, які звільнялися з посад, а також вирішено на пропозицію військового міністра на посади послів призначати тільки виключно певних українців, того ж дня уряд ліквідував департамент державної варти, на місці якого утворили адміністративно-політичний департамент. Процес оновлення управлінських структур країни набув масового характеру. 14 січня 1919 р. Директорія УНР видала постанову, якою звільнялись з своїх посад всі урядовці як центральних урядових інституцій, так і місцевих, призначені на ці посади гетьманською адміністрацією. Їх перепризначення могло відбутися тільки за особливою процедурою, яка вимагала спеціальної доповіді відповідного начальника та рекомендацій громадських установ чи відомих громадян. Постанова доводилася до відома урядових установ по телеграфу. Проте забезпечення державних установ, особливо місцевих, кадрами було однією з найпекучіших проблем в історії УНР.
На спільному засіданні Директорії та уряду 29 грудня 1918 р. голова Директорії В.Винниченко визначив основні пріоритети діяльності уряду: прискорити діяльність слідчої комісії в боротьбі зі спекуляцією, заснувати комісію з боротьби з урядовими зловживаннями, вжити всіх заходів для поліпшення становища робітничого класу, постачання армії, а також найшвидшого проведення в життя земельної реформи.
Засідання уряду провадилися практично щоденно, розтягувалися на кілька годин, впродовж яких іноді розглядалося до 30 питань, часто не рівних за своїм значенням. Щоб відсепарувати більш важливі справи і зосередити на них увагу уряду, 2 січня 1919 р., за ініціативою В.Чехівського, було ухвалено рішення про утворення Великої і Малої ради міністрів. Мала рада утворювалася з товаришів (заступників) міністрів і мала розглядати справи, делеговані їй Великою радою. Було ухвалено також «засідання як Великої, так і Малої ради вважати дійсними при присутності Голови її чи його заступника, Державного секретаря і не менше, ніж чотирьох міністрів». 2 січня уряд доручив Державному секретареві скласти регламент діяльності Великої та Малої ради.
Велика увага приділялась урядом зовнішній політиці, особливо її кадровому забезпеченню. Напевно, не останню роль відігравало й те, що голова уряду очолював міністерство закордонних справ. На його внесення 2 січня уряд затвердив послом УНР у Німеччині М. Порша, головами надзвичайних дипломатичних місій до Англії – М. Ткаченка, до США – Є. Голіцинського, до Італії – М. Стаховського, до Угорщини – Р. Ярославича, до Румунії – Ю. Гасенка, до Голландії та Бельгії – А. Яковліва, до Греції – Ф. Матушевського. 4 січня уряд санкціонував вислати до Росії спеціальну надзвичайну дипломатичну місію, на утримання якої було виділено 120 тис. крб. Двома днями пізніше було роглянуто питання про персональний склад Паризької комісії, яка мала на меті представляти УНР на щойно відкритій Паризькій мирній конференції. Одночасно було ухвалено і виділено кошти на відправку до Франції надзвичайної дипломатичної місії УНР.