Шпори з філософії

Процес розвитку правосвідомості носить суперечливий характер. Сюди слід насамперед віднести суперечності між необхідністю розвитку У кожної особистості високої правової свідомості, культивування у гро¬мадян шанобливого ставлення до законів, посилення їхньої ролі як фак¬тора зміцнення правової, громадянської відповідальності людей і не¬зрілою правосвідомістю, низькою правовою культурою значної частини громадян.

З правосвідомістю тісно пов'язана інша форма суспільної свідомості — моральна свідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.

87. Поняття культури. Структура і функції культури.Надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства, поряд із суспільною свідомістю, є духовна куль¬тура. Є дуже багато визначень сутності культури (термін "культура" похо¬дить від латинського сиііига — обробка, виховання, освіта). Загальне визна¬чення культури — це все те, що створено людиною. Тому в широкому аспекті культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.У літературі культуру визначають як сукупність матеріальних і ду¬ховних цінностей, вироблених людством; специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і ду¬ховної праці; спосіб життєдіяльності людини з освоєння світу; міру став¬лення людини до себе, суспільства і природи; сферу становлення, роз¬витку соціологізації людини в природному і соціальному оточенні. Західні культурологи, незважаючи на різне розуміння ними суті культури, вба¬чають у ній примат духовного над матеріальним. Вони розуміють куль¬туру як сукупність духовних символів (Вебер), форму розумової діяль¬ності (Кассірер), систему знаків, комунікацію (Леві-Стросс), інтелекту¬альний аспект штучного середовища (Люнь).Культура є органічною єдністю матеріального та духовного. В літе¬ратурі прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності людей та її резуль¬тати. Сюди відносяться засоби виробництва і продукти праці, форми суспільної організації трудової діяльності людини. Духовна культура на¬самперед охоплює сферу духовного виробництва — це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінно¬стей, форм комунікації людей. Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури збіднює її як надзвичайно багатогранне, цілісне явище.Визначається певна типологія культур. Так, зокрема, виділяють на¬ціональну (українську, російську, французьку) культуру; регіональну (сло¬в'янську, американську, африканську) культуру; культуру певних со¬ціальних суб'єктів. Виділяють також певні культурні епохи: антична куль¬тура, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етніч¬на, фізична, моральна і т.д. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура та ін., а також офіційна культура.Духовна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності соці¬альних суб'єктів, що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття, соціуму в цілому, ба¬гатогранних духовних цінностей. Такий досвід має загальний, універ¬сальний характер. У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціальних суб'єктів, шо здійснюються в процесі духовного виробництва; це система сошально-духовних цінностей, спрямованих на формування та відтворення різноманітних, багатогранних духовних зв'язків та взаємин між людьми з ме¬тою збагачення духовного життя суспільства, його загального прогресу. Нарешті, духовна культура — це такий спосіб свідомої організації осо¬бистістю своєї індивідуальної сенсожиттєвої діяльності в сфері духовно¬го і матеріального виробництва, який забезпечує їй всебічну самореалі-зацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.Духовна культура як елемент духовного життя, суспільних, духовних відносин включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціаль¬ною гуманістично значимою діяльністю людей щодо освоєння, творен¬ня буття. Духовна культура створюється діяльністю соціальних суб'єктів і спрямована на перетворення суспільного буття, розвиток сутнісних сил людини, зокрема її духовності, їх всебічну самореалізацію; це не тільки свідомість, а й соціальна активність, перетворююча діяльність особис¬тості, яка вимірюється обсягом створюваних нею духовних, соціогума-ністичних цінностей. Така культура свідчить про здатність кожної особи¬стості до сприйняття передового, прогресивного в суспільному бутті, так само як і до його поширення, творення у відповідності з творчими сила¬ми та здібностями кожної індивідуальності; про готовність особистості до самовіддачі, саморозвитку своєї духовності як свого особистого, так і всього суспільства.

Цінності духовної культури є діалектичною єдністю національного та загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей, ви¬роблених людством. Ціннісний зміст духовної культури може виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий потен¬ціал такої культури грунтується на загальній системі цінностей, виробле¬них людством протягом своєї історії.Водночас цінності духовної культури мають яскраво виражене на¬ціонально-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності куль¬тури, що формуються в умовах нашої української дійсності, мають стати нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян, еле¬ментом самоцінності кожної індивідуальності, складовою гуманістичної творчості її народу, що є результатом тривалого розвитку України. В України своя особлива доля, яка зумовлена усім ходом її становлення як історичної індивідуальності; ця складова процесів суспільного буття зу¬мовлена багатогранними чинниками загальнолюдського, загальнопла-нетарного і національно-особливого, специфічного тільки для України Для їі народу, її етнокультури, традицій, менталітету — тобто для її інди¬відуальності. У такій індивідуальності України втілений дух її народу чого національна самосвідомість, самобутність та неповторність власного склладного, суперечливого, яскравого і трагічного соціального, духовного досвіду.