Шпори з філософії
55.Специфіка соціального пізнанняЛюдство ще не знайшло більщ-менш прийнятної і обгрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому,над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпо¬чинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаю¬чись до вершин осягнення глибинних якостей його природи й суті.
Первинна якість соціального осягається через усвідомлення доко¬рінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших су¬часників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіци¬стиці, історичних, етносоціальних та інших наукових дослідженнях. Ха¬рактерно, що в біологічному розрізі принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Тварина і людина "зроблені" з одного й того ж "матеріалу", за однаковою "технологією" та аналогічними зразками: го¬лова, кінцівки, внутрішні органи тощо. Проте різниця між ними прин¬ципова. Людина і тварина — це зовсім різні істоти, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конститу¬цією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає в іншому: в способі життя. Тваринне життя здійснюється при¬родним чином, тобто як існування. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність.
Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-істо¬ричних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяль¬ності як способу свідомого перетворення дійсності.
Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотні¬шою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідо¬мий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довко¬лишньої дійсності — такий рівень свідомості притаманний навіть тва¬ринному світу, — а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обста¬винами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-і-Гассет) з метою усвідомлення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Саме "здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, шоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить", — на думку Х.Ортеги-і-Гассета, поста¬нь у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від іншого живого світу.
Людська властивість самозаглиблення — саморефлексії, як усвідом¬лення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунк¬том розбудови нею власного світу — соціального. Зміст і характер люд¬ського життя визначається, зрештою, способом людської діяльності, од¬ним з головних чинників якого є засоби виробництва — знаряддя діяль¬ності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усві¬домлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.
Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкуван¬ня, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до ство¬рення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. У цьому зв'язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум — це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріа¬лу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. В предметах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надпри¬родного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиб¬лення в себе.
У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між со¬бою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різно¬манітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілку¬вання налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від поко¬ління до покоління.
56. Поняття суспільства. Розвиток суспільства як природно-історичний процес.Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсів розумінні суспільства є багато містифікацій, сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скрупульозного аналі¬зу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно багата істо¬рія соціальної філософії.