Шпори з філософії

Основные исторические типы государства:

1) рабовладельческое – характеризуется наличием класса рабов, не имеющих никаких политических и юридических прав, являющихся объектами частной собственности.

2) феодальное - характеризуется тем, что главное средство производства - земля находится в монопольной собственности господствующего класса феодалов, а хозяйство ведется силами и техн. средствами крестьян. На ранней стадии характерна государственная раздробленность (множество почти независимых княжеств, герцогств и т.п.), позднее в силу требований экономики переходящая в монархию.

3) буржуазное (капиталистическое) - характеризуется централизацией власти, принципом выборности на руководящие государственные посты, предоставлением угнетенным классам юридических прав и свобод.

4) социалистическое - теоретически характеризуется отсутствием классов, прекращением эксплуатации одними людьми других. Выступает в форме диктатуры пролетариата, то есть власть используется для подавления эксплуатации, а также творческих преобразований во всех сферах социальной жизни.

Основные признаки государства:

1) наличие политической власти, опирающейся на армию, суд, полицию, разведку и т.д.;

Власть - это способность ее субъекта управлять чьим-либо поведением с помощью каких-либо средств. Делится на законодательную, исполнительную и судебную.

2) суверенитет;

3) наличие своей территория;

4) взимание налогов, необходимых для содержания государственного аппарата и обеспечивающих финансовую основу государственной деятельности.Функции государства делят на внутренние и внешние. Внутренние: конституционная, правоохранительная, экономического регулирования, социальной защиты населения и т.д. направлены прежде всего на управление общественными отношениями в рамках данного государства. Внешние: внешнеэкономическая, военно-оборонная, дипломатическая и политико-идеологическая, направлены на отстаивание интересов в межгосударственных отношениях.

79. «Правова держава» і «громадянське суспільтво»філософський зміст

Саме поняття "суверенна національна держава" містить у собі чіткий взаємозв'язок складових елементів "су¬веренна" і "національна", що характеризують системну сукупність яко¬стей даного державного устрою. Виходячи з досвіду світового національ¬но-державного будівництва і актів міжнародного співтовариства, що фіксу¬ють і закріплюють суверенність національних, державних і особистих прав, під суверенітетом слід розуміти сукупність повновладдя нації і прав, які гарантують незалежність особи. Суверенітет нації відбивається на¬самперед у можливостях її вільного політичного самовизначення, в пра¬вах нації на територію, що історично склалася і яку вона займає спокон¬віку, її природні ресурси і копалини, а також у верховенстві її законо¬давства та обраної державної влади, у національному громадянстві. Су¬веренітет людини відбивається в реальних правах на життя і незалежність світогляду, гарантіях проти насильства і голоду, захисті самостійності особи в цілому. Як бачимо, суверенітет взагалі, що поділяється на суве¬ренітет нації і суверенітет особи, — не просто родове поняття щодо цих двох окремих видів суверенітету, а неподільна синкретична сукупність суверенітету нації і особи, коли і нація вільно самовизначається, і особа не боїться за життя і незалежність світогляду.У політико-правовому плані поняття "суверенітет" як норму дер¬жавного життя правомірно уявляти у вигляді парадигм "суверенітету факту" і "суверенітету визнання" (або "суверенітет згоди") як двох па¬нівних у різні епохи і у різних політичних системах типів реалізації базис¬ної формули суверенітету. "Суверенітет факту" відповідає такому поло¬женню, коли світове співтовариство держав своїм визнанням лише ра¬тифікує сам факт самоутвердження і життєстійкості будь-якого режиму, який примушує рахуватися з собою як з реальною силою. Для "тради¬ційних" міжнародних систем, де панує "суверенітет факту", характерне жорстке розмежування сфер зовнішньої і внутрішньої політики: остання є справою суверенних режимів, що не допускають втручання у свої домаш¬ні справи. "Суверенітет визнання" відбиває тенденції таких епох і сис¬тем, у рамках яких сила і стабільність кожної суверенної держави зале¬жить від сили і стабільності світового співтовариства в цілому. За таких умов норми політичної поведінки, що демонструють прихильність духу згоди, превалюють над свавіллям і ціннісним сепаратизмом окремих ре¬жимів, а межі між зовнішньою і внутрішньою політикою розмиваються.