Шпори з філософії

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Свого часу німецький філософ К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших – до похмуро-песимістичного, стурбовано-трагедійного сприйняття буття. Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії – навпаки.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об'єднує наявність переконання. Це – ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Немає переконань – немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався. Зречення переконань або розчарування в них – завжди особиста трагедія, тому що переконання є ідеєю, яка пройшла крізь серце людини, пережита і вистраждана нею.

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання й усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне засвоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань, трансцендентний світ жаданого буття.

Ще раз підкреслимо, що світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

Світогляд –постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.

3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.Первоначально философия выступала в качестве синтеза всех знаний. В дальнейшем в процессе обособления частных наук сфера философского знания постепенно сужалась, хотя при этом его главное содержание, его, так сказать, стержень сохранялся. Что постоянно оставалось в центре внимания философов? Во-первых, природа; во-вторых, общественная жизнь; в-третьих, (и это главное), человек. Эти три центральных момента - природный и общественный мир, а так же человек в их взаимосвязи - были и остаются главными предметами философских размышлений. Философия - это теоретически разработанное мировоззрение, система самых общих теоретических взглядов на мир, на место чело- века в нем, уяснения различных форм его отношения к миру. Две главные черты характеризуют философское мировоззрение - его системность, во-первых, и, во-вторых, теоретический, логически обоснованный характер системы философских взглядов. К этому следует добавить, что в центре философии стоит чело- век, что, с одной стороны, обусловливает формирование картины мира и исследование его воздействия на человека, а с другой - рассмотрение человека в его отношении к миру, определение его места, его предназначения в мире и обществе. Отношение человека и мира пронизывает всю философию, начиная с вопроса о том, что есть наше знание? Задана ли истина вещами, объектами или она продукт произвола субъекта? Что есть ценность? "Сидит" ли она в вещи, или мы приписываем ей ценность? Отсюда следует, что вопрос о соотношении материи и сознания, т.е. по сути дела об отношении мира и человека есть "стержневой", основной вопрос философии. Ни одно философское учение не может обойти этот вопрос, и все иные проблемы рассматриваются через призму соотношения материи и сознания. Различное решение этого вопроса, который Ф.Энгельс характеризовал как великий основной вопрос всей, в особенности новейшей философии, определяет водораздел между главными направлениями философии . Сам основной вопрос имеет две стороны. Первая - что первично, материя или сознание; вторая - как относятся наши мысли о мире к самому этому миру, т.е. познаваем ли мир. Различные решения первой стороны основного вопроса определяют деление философов на материалистов, опирающихся на науку и практику, и идеалистов, чьи взгляды перекликаются с религиозными. В свою очередь, решая вторую сторону основного вопроса, философы делятся на стоящих на точке зрения познаваемости мира, и агностиков, отрицающих возможность познания действительности. Если же идти дальше, то в свою очередь отношение человека к миру троякое - познавательное, практическое, ценностное. Каждое из них решает свой вопрос - что я могу знать?; что я должен делать?; на что я могу надеяться? Как мы уже отметили выше, вопрос, который изначально решала философия, это вопрос о том, что есть мир, что мы знаем о нем, поскольку без этого не решить и вопрос об отношении человека к миру. Но познание мира было делом не только философии. Особенность философии состоит в том, что она изначально выступала как универсальное теоретическое познание, как познание всеобщего, всеобщих принципов бытия. Именно это отграничивало и отграничивает философию от конкретных наук. Наряду с этим философия, как уже отмечалось выше, призвана решать вопросы, связанные с познаваемостью мира: не только познаваем ли мир, но и каковы средства проверки истинности наших знаний и т.д. Но философствовать - значит решать и проблемы ценности, практического разума, как сказал бы Кант, прежде всего проблемы нравственности и среди них тот самый важнейший вопрос, который впервые поставил Сократ: "Что есть добро?" Суть философствования, таким образом, не просто и не только в обретении знаний о мире в целом, но и в том, чтобы воспитывать человека, указывать ему высшие цели в соответствии с иерархией нравственных ценностей, учить умению подчинять свои поступки этим высшим нравственным целям. Без этого сама жизнь человеческая лишается смысла, а человек перестает быть человеком. Это тем вернее, если учесть, что человек есть высшая ценность, что он и его счастье есть высшая цель. Определение путей достижения этой цели есть одна из центральных задач философии. Развивая дальше понимание философии, распространив принципы материализма на понимание истории. К.Маркс вскрыл тот факт, что философия есть и форма исторического знания, раскрыл связь философии с практикой, установил, что отношение человека к природе опосредуется общественным бытием, трудом, практикой. В итоге философия выступила не только в виде обобщенного взгляда на природу, но и в качестве обобщенного взгляда на общество и его подсистемы. Поле деятельности философии определяется тем, что она, как мы уже отметили выше, есть квинтэссенция культуры. Поэтому содержание философской науки представляло достаточно сложную систему. Сложность и многогранность философского знания показал уже Гегель. Задача целостного осмысления с философских позиций как природной, так и социальной реальности через оппозицию человека и мира остается важнейшей и сегодня, особенно в связи с коренными переменами во всех сферах нашей жизни и потребностями осмысления этих перемен.4.Історичні типи світогляду та їх характеристика.