Шпори з філософії
Британский философ Тойнби в 12-томном труде «Исследование истории» рассматривает цивилизацию в форме культурно-исторической монадологии, т.е. на основе представления о самозамкнутых дискретных единицах, на которые распадается человечество икоторые он называет цивилизациями. Это представление Тойнби сложилось под влиянием немецкого философа Шпенглера. Различие в теориях Тойнби и Шпенглера в том, что Тойнби наряду с естественной необходимостью признает за человеком способность к самоопределению. А динамику цивилизации определяет законом вызова и ответа, согласно которому каждый шаг вперед связан с адекватным ответом на вызов истории. Адекватный ответ – заслуга творческого меньшинства, которое властвует сначала в силу своего авторитета, а затем превращается в господствующее меньшинство.
Возникнове6ние цивилизации, ее рост, надлом, упадок, разложение связаны со способностью или неспособностью творческого меньшинства найти адекватный ответ на вызов истории.
(из практики)Цивилизационный подход. Сторонники цивилизационного подхода в основу развития ставят не экономику и технику, а социокультурные особенности. Родоначальником этого подхода считается Маркс. Вебер – автор работы “Протестантская этика и дух капитализма”. В исламе, как в особой цивилизации, более ясно и чётко отношение к деньгам не одобряется. Наиболее известная классификация принадлежит Арнольду Тойнби. Он различает 5 культур – Западно-христианская культура, православно-христианская, исламская, индуистская и дальневосточная (конфуцианская). Цивилизационный подход также очень многое объясняет в человеческой истории. Примеры современности: боснийский конфликт. Различий между сербами и хорватами в языке меньше, чем различия в русском и украинском. А боснийские мусульмане по национальности являются сербами. До сих пор ведутся споры о месте России: принадлежим ли мы к православной культуре или мы особая цивилизация.
Есть градация на две цивилизации: Запад и Восток. По Чаадаеву: мы первая азиатская цивилизация, которая столкнулась с Западом и начала преобразовываться. Славянофилы полагают, что мы уникальная культура, совмещающая в себе достоинства, как Запада, так и востока.
72. Особистість як продукт сусп. розвитку
Поняття "суб'єкт" добре відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це — носій предметно-практич¬ної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт.
Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як со¬ціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закла¬дені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспільства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь своїй абстрактній самостійності, а саме як "переплавлені" в реальні індивідуально-кон¬кретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної інди¬відуальності. Тобто витоки ролі особистості в історії — в її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Належ¬ність особистостей до різноманітних типів спільнот виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них формується її життєдіяльність, соціальна активність.
Активна ж роль особистості у суспільстві виражається у тому, що у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці і на¬копичений досвід; у сфері соціальній людина, відчуваючи вплив інших людей, сама постійно впливає на них і, таким чином, на всі існуючі відносини; у сфері політичній особистість поводиться як і в сфері соці¬альній, але можливості виявлення активності більш багатоманітні; у сфері духовного життя активність людини у засвоєнні, створенні та вдоскона¬ленні духовних цінностей цілком очевидна.
Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народ¬них мас, груп та інших соціальних спільнот в історії — адже народ, нація взагалі самі собою не діють; ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкретними діями, вчинками ок¬ремих особистостей, окремих індивідів. Але особистість як рушійна сила історії має і свій власний зміст, який не розчиняється ні в яких спільно¬тах, ні в яких сукупних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його уні¬кальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особис¬тості в суспільстві.
Таким чином, у всіх сферах життя людина, особистість відіграє ак¬тивну роль. Тому хибно уявляти людей лише пасивним продуктом сере¬довища або інертним матеріалом, з якого історія виліплює нежиттєві фігурки і розставляє їх у певному порядку. Ще більш хибна думка, що люди — пасивний натовп, якого надихають герої.Особливе місце у соціальній філософії займає проблема видатних та історичних особистостей. В оцінці їхньої ролі в історії ми маємо надзви¬чайно велику амплітуду коливань —від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютиза¬цією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтариз¬му) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та го¬лосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та со¬ціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діа¬лектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.