Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні

В кожній мові внутрішня форма вічна і незмінна. І хоча у мові й відбуваються зміни, вони не виходять за рамки внутрішньої форми або ж здійснюються на її основі. Як бачимо, розуміння внутрішньої форми у Гумбольдта пронизане ідеями метафізики, на що не раз указували дослідники [6, с. 37]

Внутрішня форма слова, вважає О.О. Потебня – це відношення змісту до свідомості, вона показує, як уявляється людині її власна думка.

До висновків

Слово, за Гумбольдтом, виражає тільки одну ознаку поняття, але має два змісти. Під словом вікно ми розуміємо раму з шибками, тоді ж як подібність його до слова око передбачає отвір, у який дивляться або крізь яких проходить світло [7, с.200]

Міркуючи так, О.О. Потебня приходить до висновку: в слові є два змісти: один – об’єктивний (його можна назвати стимулюючим значенням слова), що містить у собі тільки одну ознаку; другий – суб’єктивний зміст, що містить багато ознак. А якщо вилучити другий, суб’єктивний і єдиний зміст. то в слові залишиться тільки звук, тобто зовнішня форма та етимологічне значення, яке теж є формою, але формою внутрішньою.

Наприклад: коли вказуючи на мотивий ковпак, що має форму кулі, дитину питають: “Що це?”, вона відповідає: “Ковпак”. Тут відбувається пізнання шляхом найменування, порівняння того, що я бачу, схоже на кавун [8, с.17] Таким чином, із значення попереднього слова до ново увійшла тільки одна ознака – форма кулі, ця ознака і є знаком значення цього слова.

Введенням потіння внутрішньої форми при розгляді значення слова О.О.Петіна стверджує принцип історизму в розвитку семантичних категорій, їх взаємну зумовленість та внутрішній зв’язок, що склався історично. Зміст попереднього слово формує поняття, але на відміну від зовнішньої звукової форми його слід назвати внутрішньою формою слова, формою його нового змісту. Внутрішню форму слова О.О.Потебня називає ще “представлеием” і цим підкреслює її найголовнішу особливість – представляти предмет думки в цілому.

У психологічному і логічному планах внутрішня форма становить поняття або є однією з ознак його змісту. На ранніх етапах розвитку мислення ознаки, що репрезентували прете думки, були наочними, вони ґрунтувалися на чуттєвому сприйнятті.Отже, внутрішня форма слова стає генетично близькою до уявлення в традиційному розумінні, бо всі абстрактні поняття. що вже втратили наочність. походять від конкретних, образних понять. “Усі значення в мові за походженням образні. Кожне може з часом стати безобразним”. [9, с.29], - писав О.О.Потебня. Попереднє образне значення є внутрішньою формою нового, безобразного. Внутрішня форма слова містить у собі національні риси, бо в різних мовах вона різна в словах, що виражають однакові поняття.

Ототожнюючи етимологічне значення і внутрішню форму слова, О.О.Потебня називає їх об’єктивним змістом слова. “Найближче значення слова, - говорить він, - народне” [цитат за 8, с.20] Це твердження ученого ґрунтується на матеріалістичних позиціях, бо, на ранніх етапах розвитку людства і людського мислення з усіх ознак предмета виділяється саме та, що мала найважливіше значення в житті людини, в пізнанні нею природи явища та речей зовнішнього світу. З розвитком суспільного виробництва представником предмета стала ознака, що природно випливала з суспільної практики і була практично необхідною і корисною. Ця ознака привертала до себе увагу людину, виділялася з-поміж інших ознак і ставала представником предмету. Слово набувало нового, більш об’єктивного значення, воно починало втілювати в собі глибші і ширші знання про предмет. Його властивості та місце в реальній дійсності.

Отже, утворювалося слово з новим значенням. Проте внутрішня форма цього слова залишалася старою, тобто представником його нового значення продовжувала виступати ознаки, що й раніше репрезентувало предмет.

У другій половині ХІХ ст. особливого поширення в науці набули реметивістські погляди, що не могло не позначитись і на лінгвістичних дослідженнях, особливо на розробках проблеми слова.

Справедливо вважаючи, що справжнє значення слова розкривається в реченні, точніше, у мовленні, О.О.Потебня, однак, заперечує існування слова як лексичної одиниці, розуміючи його як вказівку на кілька певних послідовних значень, однозначний комплекс кількох окремих мовних форм.Це приводить до заперечення багатозначності слова і разом з тим до ігнорування в його змісті узагальненого колективного досвіду. Слово розглядається як індивідуально-неповторний акт духовної творчості. Це “закрило перед Потебнею соціальну єдність лексеми як засобу мовної комунікації, що відображає дійсність, і – разом з тим – відношення до неї цілого людського колективу [10, с. 321]