Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні
слово “щит” в процесі вживання породжує уявлення – образ “за щитом”, від якого походить нове слово “”Захищати”.
Відношення внутрішньої форми Потебня розглядає як складний процес створення нових думок, нових образів. Це акт творчості: художній образ, залишаючись завжди самим собою, одночасно дає можливість в процесі сприйняття постійно розвивати і конкретизувати його зміст і значення залежно від суспільного життя, певного історичного часу, світогляду та ін.
Внутрішнім механізмом образності в теорії Потебні виступає порівняння, яке “реалізує дух думки”, сприяє пошуку, відкриттю нового і його приєднанню до вже відомого. В порівнянні явище пояснюється з двох боків: спочатку безпосередньо, в тій половині порівняння, яка виражає символ, потім – безпосередньо в другій половині, зміст якого близький самому суб’єктові і менш доступний безпосередньому сприйняттю. Результатом порівняння є вихід думки на якісно новий ступінь пізнання. Без цього, підкреслює він, художнє мислення втратило б свої творчі можливості у відображенні об’єктивної дійсності, стало б пасивно копіювати її. Аналізуючи поетичний образ “Чиста вода тече в чистій річці, а вірне кохання у вірному серці”, учений показує, що для того. щоб дане порівняння води і кохання стало образом і для читача, йому мало буде естетичного відчуття; він має відновити у відомості внутрішню форму образу – уявлення про чисте кохання і чисте серце і їх епітет – якість чистої води.
Характерно, що стосується цього питання думки, які пізніше будуть викладені І.Я.Франком близькі до О.О.Потебне. Він надавав великого значення естетичним властивостям мови в процесі творення образності. Як і Потебня, розглядав ідеальну сторону слова в його органічній єдності з образом і ідеєю, вважаючи мову “скарбівнею людських досвідів, спостережень. Поглядів і чуття” [16, с.129]
Визначення активної творчості ролі художньої образності є особливо цінним в естетиці О.О.Потебні, хоч воно і позначене певною обмеженістю, намаганням пояснити це складне явище лише законами розвитку слова. Відзначимо і те, що однобічний підхід до визначення художньої образності, який зводить поетичність слова і образу мистецтва лише до наочного уявлення. а зникнення його – до втрати поетичності, заслуговує на критику. Потебня перебільшує зображальне значення внутрішньої форми, порівнюючи художній образ і цілісний поетичний твір. Внутрішня форма, що має одну ознаку, не передає значення всього образу. Вона лише вказує на багатство чуттєвого образу і без зв’язку з судженням позбавлена смислу. Отже, хоча вона і може сприяти становленню художнього образу, однак йому не дорівнює, бо не має такої його специфічної риси, як типовість. З боку змісту типовість містить у собі те, що дають звичайні чуттєві уявлення. Але цей зміст сконцентрований в узагальнених формах, ва яких одиничне перетворюється в ідею.
Значне місце в ученні Потебні займають його думки про сутність сприйняття та інтерпретації художнього образу. В мистецтві художній образ завжди виступає як широка алегорія, що має об’єктивно-суб’єктивну сутність. Суб’єктивність образу виявляється в тому, що образ детерміновано певними життєвими обставинами. Через це образ завжди має два значення: мінімальне і максимальне, той зміст. який в нього вклав художник, і той, що в нього привносять, сприймаючи мистецтво, домислюючи ідею образу.
ВисновкиОтже, теорія художнього образу, проблеми типізації в ученні Потебні розглядались, головним чином, на основі досліджень відношення мови і мислення, словесних форм мистецтва. Зосереджуючи основну увагу на дослідженні психологічних процесів творчості, властивостей творчого суб’єкта, Потебня недостатньо приділив уваги соціальним факторам,, які впливають на створення образів і художньою творчість взагалі. Ідеї і висновки Потебні про сутність і структуру художнього образу, процеси типізації вказують на прогресивність його концепцій. Творче засвоєння і використання його теоретичної спадщини дає можливість глибше вивчати соціально-пізнавальний та виховний вплив творів мистецтва на формування характеру і світогляду людини.
2.2. Поняття національності у філософській спадщині О.О.Потебні
Слово “нація”, “національний”, “національність” не все і не всюди вживається в однаковому значенню. В країнах на захід від Німеччини ще й нині під слово “національність” розуміють звичайно державну приналежність, і в такому розумінні “нація” це нікого іншого, як збірна назва для всіх громадян даної держави. Цілком інше значення має слово “нація” в Німеччині, і далі на схід.
В тому другому розумінні межі нації не покриваються з межами держави. Нація також група людей. яку об’єднує свідомість мовної, культурної, подекуди і історичної, єдності і власної різниці від сіх сусідів та, більше або менше свідоме, спільне хотіння типу єдність і окремість зберігати і далі вільно розвивати.