Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні

Групі “Б”, як провідникам нижчих класів, роблять також закид, що вона намагається відсунути народ від мови пануючого класу, та це їй мовляв не вдається завдяки попереджуючим ходам влади і завдяки розважності самого народу, який нібито не любить провінціального жаргону в школі і книжці. Це – каже Потебня – з хворої голови на здорову, бо послідовний націоналізм не хоче влади підтримуваної насильництвом і тому не має на меті зберігати темноту і вбожество, він не зацікавлений в тім, щоби людей не допускати до джерел знання. Він хоче лише зберігати основну педагогічну засаду не ігнорувати даних засобів учнів, а уживати та розвивати їх []. Проти тої основної засади якраз і грішать переможці та їх теоретики.

Переглядаючись денаціоналізації як процеси, що тягнуться довший час. Потебня вказує на те, що передумовою винародовлення цілого народу є “ослаблення традиції між дорослим і підростаючим поколінням. Тобто відтягнення цього останнього з під впливу родини [].Шляхом до цього є виховування молодого покоління на основах іншої не матірної мови і припинення розвитку мови цілого народу призначеного переможцями на ____________. Різні обмеження прав мови ведуть до того, що вона завмирає, зісовується на ступінь і стає тим самим непридатною для вищих культурних цілей. Денаціоналізація – каже Потебне – це така переміні народного життя, при якій традиція народу, зложена перш за все в мові, переривається або ослабляється до такого ступеня, що вона являється лише другорядним фактором перетворення. []. Не використовуючи вповні свої мови, тої національної перетворюючої машини, цілий народ слабішає і поволі дегенерує на всіх ділянках життя. Денаціоналізація зводиться на неповне користування готовими засобами сприймання, засвоювання та впливу на ослаблення енергії думки, на гидоту _______, яка витворюється на місці вирваних, але нічим не заступлених форм свідомості на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, що заступається лише слабим зв’язком з чужими і на дезорганізацію громадянства, неморальність ,спідлення. []. Головну роль в цьому процесі денаціоналізаціїх грає чужомовна школа у різних її видах. Очевидно, що вихованці такої школи будуть в кожному стояти нижче від тих, що в цій школі не мусіли забувати, лише вчилися, зв’язуючи шкільні додатки з величезною масою перед шкільних запасів думки. Таким чином для денаціоналізованого народу цілком природно витворюється по чані умови існування як наслідок розумової підлеглості __________________ _____________ на місці викорінюваних форм свідомості необхідно запанує гидота пустоти і буде залишати це місце так довго, доки та мова, що _________, не стане своєю доки вона сама не пристосується до гового народу []. Маючи все перед очима відносини на Україні Потебня переходить від тих своїх загальних уваг про суть денаціоналізації до її конкретних форм, а саме до русифікації. Він дотримувався точки зору, що неможливо витворити одну спільну мову для українців і росіян, так само неможливо зробити це для всіх слов’ян. Різницю між відносинами серед народів ________ від себе та відношенням всередині слов’янської сім’ї є на думку Потебні, не принципіальна, а лише квантитативна. При спробах завести одну мову збулася б засада висловлення ще Вільгельмом Гумбольдтом , що “ніякий нарід не міг оживити і запліднити своїм духом чужої мови, не перетворюючи її одночасно на іншу “ народність, проковтувана другою, після безмірної затрати своїх сил все ж таки в кінці кінців приводить цю другу до розкиду. Нинішня російська літературна мова – каже Потебня – може зберігати свою ____ єдність лише так довго, доки вони є органом незначної меншості. Стаючи справді “общеруською” а тим більше спільнослов’янською, вони рівночасно розкидалися би на діалекти [].

І колишня єдність церковнослов’янської мови були для тих слов’ян, що її вживали, в дійсності єдністю хіба лише для ока, але не для слуху. Графічно однакові знаки ________________ у різних слов’янських народах по-різному. Тип, що справжнього об’єднання щодо мови і тоді не вдалося провести.

Отже спільно церковнослов’янська мова в устах різних народів прийняла різні національні форми.

Якраз тоді виступав зі своїми теоріями і ____________ про об’єднання усіх слов’ян на основі російської літературної мови відомий славіст Антін С. Будилович. У своїй праці “Про літературну єдність слов’ян”, він до називав, що російська мова через те, що вона стоїть найближче до старослов’янської, це єдина мова, яка може і повинна стати мовою всіх слов’ян. Потебня згадує про нього, як про одного з теоретиків групи переможців, і цитує його слова: “Говорів в народі тисячі, всі не можуть бути літературними мовами один _____ переможцем з “боротьби за існування” другі його підтримують і збагачують, вживаючи його для цілей своєї освіти. Так було всюди, так було

і у нас до недавніх часів [ ].

Потебень дуже добре бачив, як у різних формах проявляються об’єднуючі тенденції русифікаторів. Він бачив, як і в науці не все змагають до чисто наукових цілей, як і тим часом кується зброя для цілей денаціоналізації. І він безоглядно розкривав всю цю шкідливу систему практичних і теоретичних русифікаторів, що всю свою енергію звертали тоді на знищення української нації, а для українців він шукав шляхів національної самооборони.