Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні
1. Аналіз мови, думки й слова у концепції Потебні.
Філософські погляди Потебні на походження мови, які вели свій початок від давнини, але часто повторювались і в нові часи, а саме: теорія свідомого винаходу слова людьми і теорія безпосереднього створення його Богом. Обидві ці “теорії”, як твердить учений, незважаючи на деякі відмінності, мали багато спільного в основних положеннях і містили в собі внутрішні суперечності.
Теорія свідомого винаходу мови, за Потебнею, “передбачає, що природа і форми людського життя піддатливо готові набути усіх видів, які спадуть на думку людській сваволі; вона побудована на вірі у всемогутність розуму й волі, на що б вони не були спрямовані: на перетворення держави, літератури або мови. Послідовники цієї теорії надавали особливої уваги довільності деяких правил літературної мови і звідси робили висновок про конститутивний вплив граматичних праць на мову взагалі” [4, с. 3].
Розкриваючи значення слова в житті людини, О.О. Потебня утверджує, що слово виділило людину з тваринного світу, завдяки слову можливий обмін думками. Очевидно, що людина у ті часи, коли вона мало чим відрізнялася від тварини, не могла бути винахідником слова, яке ставить її вище інших тварини, а тому можна гадати що слово природжене людині, але не так, бо необхідним і природженим у людини може бути визнана тільки думка, а не зв’язок її з членороздільним звуком. “Звук є засобом вираження думки дуже зручним, але не необхідним” [цитата за 4, с.5].
Отже, припустивши існування винахідницької думки до мови, тим самим треба було б припустити й слово, таким чином для винаходу мови була потрібна вже готова мова. Цю суперечність усували твердження: якщо чуттєві сприйняття та їх спогади відбуваються і в людині, і в тварині без допомоги слова, то й загальні уявлення тільки тримаються у пам’яті, повідомляють інших і через посередність слова удосконалюються, а не утворюються.
Ця теорія походження мови, як зазначає вчений, цілком суперечить положенню про роль мови в житті людського суспільства і причини її виникнення.
Початкові етапи розвитку мови являються так, що спочатку люди жили як тварини, потім в процесі формування суспільства виникла необхідність змінити засіб спілкування за допомогою звуків як знаків думки. Перші мовні одиниці були звуконаслідувальні. Для того, щоб зобразити предмет, люди обирали звуки, які були грубими й дикими. Потім, підбадьорені успіхом, вони почали творити слова, що мали віддалену подібність з предметами. Винайдення слів для загальних уявлень особливих труднощів не становило: загальні уявлення вже були і мали з’явитися й назви для них, бо коли б було навпаки, довелося б не тільки для кожної нової речі, а й для кожного разу нового сприйняття тієї ж самої речі вигадувати окреме слово, а такої величезної кількості слів не могла б утримати ніяка пам’ять. Тай саме розуміння було б неможливе. Так з’явилися частини мови. Коли треба було назвати субстанцію, виникав іменник, коли треба було позначити якість – прикметник і т.д. “Хай не дивує, – пише О.О.Потебня, – той глибокий розум, з яким у мові звуки передають звивини думки, бо мова, як усі людські винаходи, спочатку груба і тільки потім поступово досягає довершеності. Не слід також надто дивуватися винахідникам мови, бо справа їх випливала не з глибокого роздуму, а з почуття потреби” [5, с.6].
Думка про божественний початок мови, в якій О.О. Потебня вбачає здоровий глузд й виправдання лише з тієї точки зору, що в мові є багато сторін, про які й не снилося людській сваволі, і що свідомо спрямовані сили людини мізерні порівняно з завданнями, які розв’язує мова, уявляється досить спрощеним підходом до питання про походження мови й несумісна з теорією навмисного винаходу. Очевидно, божественна мова повинна в усьому відповідати мові первісної людини. Тоді історія мови є історією занепаду первісної мови, даної Богом, відходу від неї, а значить регресу. Але “прогрес у мові є явищем настільки безперечним, що навіть з погляду протилежної йому теорії треба визнати, що єдність, до якої прагне людство своїми засобами, вища тієї, яка захована від нас “призматичними туманами” [цитата за 4, с. 8-9]. Таким чином роль божества у створенні мови бліда порівняно з роллю людини.
Неприйнятною для О.О. Потебні була й теорія несвідомого походження мови, що виникла на грунті ототожнення мови з фізіологічними процесами і навіть з цілими організаціями. Яскравий представник цієї теорії Карл Беккер (1775-1849), автор книги “Організм мови” – 1841 р. прихильник логічного напряму в мовознавстві і логічного вчення про “мовне мислення”.
Зазначена книга Беккера була піддана гострій критиці з боку Геймона Штейнбаля (1823-1899), що уособлював у собі лінгвістичний психологізм в його класичні форми. Праця Шпейнталя “Grammatik, Logik und Psyhologie” (1855), присвячена критиці поглядів Баккера, була добре відома О.О.Потебні. Він її цінував і поділяв деякі її положення.Основна полеміка Беккера, зазначає О.О. Потебня, полягає в тому, що він розглядає явища природи як втілення ідеї, тобто розглядає їх за відношенням до мети, бо втілення ідеї, тобто розглядає їх за відношенням до мети, бо втілення ідеї є мета явища, яка міститься в ньому самому. “Думка, на його погляд, - пише О.О. Потебня, - носиться над словом, але не втілюється в ньому, вона цілком розвинута сама по собі, і звук слова для неї тільки розкіш, а не необхідність. Почавши з цілковитого заперечення теорії до вільного створення мови. Беккер під кінець мимоволі зійшовся з нею в результатах, прийняв незалежність слова від думки й філософську граматику. Він тільки на словах поважає історичне й порівняльне мовознавство, а на ділі бачить у мові бачить у мові логічний бік, при справжньому існуванні якого порівняно. Мов було б марним, і його тільки вважає гідним вивченням” [цитата за 4, с.18]