Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні

Заздалегідь визначити межі, в яких повинен триматися митець, не можна; але ясно, що суб’єктивізм і дидактичність, доведені до краю, приводять до наукового узагальнення, для якого той або інші приклад байдужий, тобто приклад схематичний; об’єктивізм, доведений до краю, насамперед робить неможливим історичний живопис, потім доводить до абсурду копіювання дійсності, бо для чого робота Данаїд переносить на полотно незмірно малу частину вражень однаково байдужих, притому з усвідомленням, що наша копія сприймання все-таки цілком суб’єктивна [7, с. 284].

Отже, розглянувши типи поезії, Потебня приходить до висновку, що існуючі типи поезії – є результатом розвитку міфологічного світосприймання, яке в нерозчленованому вигляді містило в собі розуміння первісними людьми явищ природи і суспільного життя, релігійних уявлень і художньо-естетичних почуттів людства на початкових етапах його історії.

Міфологічне мислення притаманне не одному якомусь часові, а людям всіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки, до того ж це мислення виступає як єдино можливе, необхідне, розумне. Воно виникає тоді, коли вже є мова, яка об’єктивує думку, служить засобом утворення загальних понять.

Міфологія виникає як відображення й пояснення явищ матеріального світу. Саме тому міфологічний образ не вигадка чи несвідома комбінація даних, а таке їхнє сполучення, яке здається найбільш відповідним дійсності. Ось чому в міфах образи богів, так само як і стосунки між ними на думку Потебні, відображають замне життя людини та її суспільні відносини. Міф за Потебнею, споріднений з науковим мисленням у тому розумінні, що він є актом свідомої думки, актом пізнання, пояснення невідомого (х) за допомогою сукупності раніше пізнаних ознак, об’єднаних і доведених до свідомості словом чи образом (А). При цьому в процесі міфотворення, як і в науковому мисленні, значна роль належить мисленню за аналогією.

Тут так само діють закони мислення, як і при пізнанні безпосередньої дійсності: невідоме пояснюється через відоме "Природно, - пише вчений, - що дикун населяє свій небесний Олімп істотами, образ яких складений зі спостережень за земними предметами. У цьому процесі він керується тими ж законами думки, як і при пізнанні найближчої дійсності. Невідоме пояснюється відомим. Він бачить, наприклад, рух сонця, місяця, він бачить, що всякий земних рух, тобто взятий таким, в якому початок, кінець і причина того, а не іншого напряму цілком ясні, виходить від живих істот. Він узагальнює це і визнає живу істоту за причину будь-якого руху" [9, ст. 610].

Глибоко досліджуючи місце і роль міфології в історії мислення, Потебня переконливо стверджує, що вирішальне значення для виникнення міфів мала внутрішня форма слів, яка, на думку Потебні, часто виступала посередником між пояснюваним і засобом пояснення. Спостереження і досвід землеробів, пастухів, господарів відігравали певну функцію пояснення. Так, Потебня пояснює значення дня 1 серпня за старим стилем, яке раніше називали святом Маковія, від даних практичних дій землеробів, як "мак віяти". Цей, як і багато інших прикладів, підтверджують думку про господарську основу міфології значно більшою мірою, ніж думку про вирішальне значення слова як гносеологічної категорії міфічності.

Потебня розрізняє два види міфів, які характеризують різні етапи розвитку людської свідомості. Для одного етапу характерні прості поетичні пояснення, що виникли в результаті порівняння, на зразок "душа – це дихання, пара, дим, вітер", що є виявом образності мислення первісної людини.

У другому виді міфів мають місце пояснення предметом яких служи тать дії над істот, що керують світом і людиною. Ці сили в усіх міфологіях відносяться до неба. В цьому Потебня вбачав джерело характеру, хоча цього принципу вчений не завжди дотримувався при аналізі міфології. Так, він не врахував того, що релігійний міф вимагає обов’язкового виконання певної системи обрядів, ритуалу.Міф розглядається Потебнею насамперед як словесне вираження такого пояснення, при якому образові, що пояснює і має тільки суб’єктивне значення, приписує об’єктивність, дійсне буде в тому, що пояснюється. Внаслідок цього специфічною рисою міфів є ототожнення образу й речі, суб’єктивного й об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього. У міфові уживаються поруч релігійний, філософський і науковий зміст. Тільки подальше удосконалення пізнавальних здібностей людини веде до появи не міфологічного мислення, особливістю якого є відчуття усвідомлення того, що попередній зміст нашої думки є тільки суб’єктивний засіб пізнання.

Досліджуючи особливості не міфологічного мислення, вчений відзначає, що воно виступає у двох формах. В одному випадкові воно відображається у словах, що пов’язані зі збереженням живого уявлення, в другому в словах, які це внутрішнє уявлення втратили. Перше утворює мову поетичну, друге – мову прозаїчну (наукову).