Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні

Отже, стан слова у Потебні виступає вирішальним критерієм відокремлення поезії від прози, з'ясування спільності й відмінності між мистецтвом і мовою, мистецтвом й наукою. Найзагальнішою категорією мистецтва є образ. Саме в образі Потебня шукає таємницю виникнення художньої творчості.

Саме вчення про специфіку і сутність художнього образу, процеси його створення займає центральне місце в концепції Потебні. Він вважає, що художній образ є головним змістом і головною ознакою мистецтва і літератури. На його думку, цей образ є "засобом творення думки", специфічною формою відображення і пізнання предметів і явищ дійсності. В образі реалізується ідея і задум митця, через образи для публіки об’єктивуються думки (почуття, уявлення, зміст), що їх має в собі художній твір, - це "діяльність, праця духу", "орган думки", "процес творення".

У мистецтві процес пізнання дійсності, за О.О. Потебнею, здійснюється у формі естетичного відн6ошення до неї. Відображення є водночас і вираженням ставлення пізнаючого суб’єкта до дійсності. Тому до змісту художнього образу, окрім об’єкта, який відображається, детермінуючим елементом входить і свідомість суб’єкта "мистецтво" – говорить О.О. Потебня, - має своїм предметом природу в широкому розумінні цього слова, але воно не є безпосереднє відображення природи в душі, а певна видозміна цього відображається між твором мистецтва і природою міститься думка людини, тільки за такої умови мистецтво може бути творчістю [цитата за 4, с. 155]. Отже, єдність процесу відображення і вираження розглядається як поєднання в художньому образі того, що "іде" від предметів, фактів, явищ дійсності, і того, що "іде" від митця.

Змістова структура образу в мистецтві, на думку вченого, має характер знакової системи, тобто семіотичної інформації про оригінал. Образ, які і слово, підкреслює Потебня, є знак. Він відтворює не всі характеристики і навіть не всі елементи відображуваного об’єкта. Образ-знак об’єктивує лише окремі ознаки, риси, деталі, але зберігає тут модельну структуру, що і об’єкт відображення. Тому він постає як специфічний "знак значення", який слугує для "помноження людської думки і збільшення швидкості її руху". "Образ, говорить мислитель, - заміщує множення, важко вловиме через віддаленість, неясність чимось відносно одиничним і простим, близьким, визначеним, наочним. Отже, світ мистецтва і людського життя" [цитата за 9, с. 207].

Для того, щоб образи-знаки могли виражати не лише думки людей, а й все багатство їх почуттів, мистецтво відповідно обробляє їх. Поетична мова, на відміну від наукової, насичена різновидами тропів – порівняннями, метафорами, гіперболами, інтонаційними якостями. Тому вона, крім думки, несе ще й надзвичайну емоційну виразність. Саме на цьому, за Потебнею, ґрунтується здатність художніх образів-знаків породжувати в уяві цілісні предмети або явища, що супроводжуються естетичними переживаннями. Аналогічними до тих, що пережив сам художник.

Знакова природа мистецтва, згідно з концепцією Потебні, наочно виявляється в символах. У символах як знаках виражені наявні чуттєві образи предметів і явищ життя, а через це вони виступають як знаки, що вже у своїй зовнішній формі містять зміст того уявлення, яке вони символізують. Символ заміщає одне явище іншими за спорідненістю якихось ознак, водночас він викликає в свідомості не самого себе, а ту загальну якість, що розуміється в його значенні. Ці споріднені ознаки можуть бути другорядними, неістотними, але значення того, що вони заміщують, завжди істотне, завжди важливе. Символічність художніх образів зумовлена відображальною природою мистецтва. В працях "О некоторых символах в славянской народной поэзии", "О купальских огнях и сродных с ними представлениях", "О доле и сродных с нею существах" Потебня докладно досліджує символіку усної народної творчості, зокрема такі характерні для писемної творчості символи, як "Калина", "Щастя", "Горе", "Доля" та ін., пов'язуючи їх з художнім відображенням дійсності.Висловлювання вченого про знакову природу мистецтва мають продовження у сучасних наукових пошуках, пов’язаних з вивченням знакових систем, проблем семіотики, кібернетики, взаємопроникнення науки і мистецтва. Звичайно, нині вони потребують певного уточнення та переосмислення. Перебуваючи на позиціях "лінгвістичної естетики", Потебня розглядав, головним чином семіотичний (знаково-символічний) аспект слова і відповідно художнього образу і дещо недооцінював їх гносеологічну і комунікативну природу. Він змішував поняття образу як відображення і образу як знака певного значення. Не обґрунтованим було і перенесення ним сутності знака на всі процеси мислення і зв’язане з цим твердження про рівнозначність естетичного знака і художнього образу. Проте його найбільш змістовні думки з цієї проблеми розвинуті радянськими вченими, що дало плідні наслідки.

Учення Потебні про відображальну і пізнавальну функції художнього образу розроблялося на основі його же гіпотези про схожість структурних елементів слова з елементами складного художнього образу і твору мистецтва взагалі. "Мова у всьому своєму обсягові і кожне окремо слово, – писав Потебня, – відповідають мистецтву, притому не лише за своїми стихіями, а й за способом поєднання їх" [цитата за 4, с. 151].