Педагогічні умови формування любові до української мови учнів середніх класів в позашкільний час

Багата і милозвучна українська мова. Нею передаються найтонші відтінки думок і почуттів слухаючи мову щодня ми часто не вдумуємося в її особливості, сприймаємо слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

А тим часом мова – одне з чудес, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. У нашій мові є чимало захоплюючого і дивовижного. Безліч на перший погляд буденних слів ховає в собі якусь таємницю. Кожне вживане нами слово має свою долю, свою історію.

А щоб знати мову, глибоко розуміти висловлені думки, вправно користуватися дзвінким і гучним рідним словом, треба цікавитися ним, любовно вивчати і аналізувати кожне слово, виховувати в собі інтерес до рідної мови, навчатися розуміти її красу. Необхідно працювати над словом. Адже глибокі знання рідної мови, досконале володіння нею – одна з важливих ознак високої культури і освіченості людини.

„Людям потрібно давати науку тією мовою, - писав С.Єфремов, - якою народ говорить – його власним, а не чужим, не позиченим словом”, бо, - продовжує вчений, - „важко учитися чужою мовою, і немає в світі, як по-своєму до науки тієї братися, що кожне тобі слово своє було, рідне, щоб кожне до розуму прилягло та до серця примовляв”.

Розбудова державності в Україні зумовила нові тенденції щодо розвитку освіти. З’явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально і духовно розвинених громадян, які досконало володіють рідною мовою.

Предметом особливої уваги кожного педагога має бути використання в роботі таких засобів, методів і форм навчання, які спрямовані на розвиток критичності та самостійності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.

Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: написання казки, вірша, оповідання. У процесі роботи учні застосовують набуті знання, уміння та навички, варіюють відомі способи діяльності.

Звідси, формування творчих здібностей можливе у творчості, через вирішення різноманітних творчих завдань.

Але щоб спрямувати людину до такого виду діяльності, необхідні так звані „потреби на творення”.Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, настанова, ступінь власної активності особистості. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчості.

Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності учнів, маємо відповідно організовувати роботу з вивчення мови.

„Викладання мови – це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжніша, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови – це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії і сподівання”, - говорив В.О.Сухомлинський. Вчитель-словесник покликаний виховувати в учнів любов та інтерес до слова, навчає дбати про яскравість, виразність і точність мови, розвиває мислення, творчі здібності, впливає на естетичні переконання, формує внутрішній духовний світ дитини.

Усі ці складні навчальні виховні завдання здійснюються не тільки під час уроку, а й у процесі позакласної роботи.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО МОВУ. РОЗВИТОК МОВИ У ДІТЕЙ.

Без обміну думками за допомогою мови люди не могли б налагодити спільної трудової діяльності, необхідної для створення матеріальних благ. Без мови було б неможливим суспільне виробництво, а отже, не могло б існувати і саме суспільство.

Відіграючи таку важливу роль у житті суспільства, мова разом з тим є продуктом суспільного розвитку. Словниковий склад, так само як і граматична будова тієї чи іншої мови, створюється не окремою людиною, а народом і змінюється в процесі історичного розвитку народу.

Людина, починаючи з раннього дитинства, поступово засвоює слова і граматичну будову мови, на якій розмовляють всі навколишні.

Мовлення є діяльність, в процесі якої люди спілкуються один з одним за допомогою мови. За допомогою мови (внутрішньої і зовнішньої) здійснюється також людське мислення.