Педагогічні умови формування любові до української мови учнів середніх класів в позашкільний час

Найважливішою й найефективнішою формою позакласної роботи з мови є гурток. Переваги гурткової роботи полягають передусім у тому, що заняття (та й інші види роботи в гуртку) проводяться систематично, за продуманим, заздалегідь складеним планом, під безпосереднім керівництвом словесника, при постійному складі учнів, яких залучають до активної праці над цікавими і важливими для практики, освіти і загального розвитку мовними явищами.

Мовний гурток є центром, навколо якого базуються, існують і організовуються всі інші форми як систематичної, так і, епізодичної позакласної роботи з української мови. Від організації гурткової роботи у великій мірі залежить ефективність усіх позакласних заходів з, такої важливої галузі знань, як рідна мова.

Організовують мовний гурток по-різному, залежно від умов школи. У великих школах, де є паралельні класи і працює кілька учителів-мовників, створюють гуртки четвертих, п'ятих, шостих, сьомих, восьмих і старших класів; у малих школах об'єднують п'яті — шості, сьомі — восьмі. Звичайно, найкраще працювати в гуртку з учнями одного класу.

Деякі методисти вважають можливим організацію в школі мовно-літературного гуртка, якщо в учительському колективі один-два мовники або немає вільного приміщення. Зрозуміло, що вивчення мови і літератури мусить бути нерозривно зв'язане як на уроках, так і в позакласній роботі. Якщо працює мовно-літературний гурток, такий взаємозв'язок у роботі над мовою і літературою поглиблюється. Переваги мовно-літературного гуртка ще й у тому, що учні, які цікавляться і українською мовою і українською літературою, позбудуться необхідності працювати в двох гуртках.

Однак при організації гуртка треба виходити з запитів та інтересів учнів, а також з тієї мети, яка стоїть перед керівником гуртка. По-перше, чимало учнів цікавиться тільки мовою або тільки літературою, і хоче працювати лише в цій галузі. По-друге, кожний гурток має свої завдання, а мова й література, будучи тісно між собою пов'язані, дуже відрізняються як об'єкти вивчення і дослідження. По-третє, в багатьох учителів словесності бувають мовні або літературні нахили, відповідно до яких вони й працюють з учнями. Робота учителя з гуртківцями, крім того, вимагає від нього також удосконалення знань з певної галузі; і чим вужча ця галузь, тим глибшими будуть знання і можливості організації творчої роботи дітей. Тому-то, очевидно, в усіх школах слід намагатись створювати окремо мовні й літературні гуртки.

Якщо в силу обставин учителеві доводиться керувати роботою мовно-літературного гуртка, заняття з мови й літератури та всю іншу роботу варто чергувати, сили й час розподіляти рівномірно, доручення гуртківцям давати відповідно до їх бажань і нахилів.

У методичній літературі називають, а в практиці шкіл існує два основних типи мовних гуртків: гурток мови (або любителів мови) і тематичні гуртки (лексики, фразеології, стилістики, культури мовлення тощо).Гурток української мови (або любителів мови) може займатися дуже широким колом питань, можливості для вибору тем надзвичайно великі. Навіть в одній школі або в паралельних класах різних шкіл зміст роботи цих гуртків, методика організації занять, стиль праці можуть бути різними. Як зауважує Л. Т.Григорян, широка назва гуртка має позитивну й негативну сторони. Позитивна полягає в тому, що вчителю порівняно легко добирати до занять матеріал, працю гуртківців завжди можна тісно пов'язати з класною роботою над відповідною темою програми. Негативним є те, що на заняттях зачіпається багато фактів, часто досить різноманітних, тому гуртківці нерідко не вловлюють основних, важливих питань, що про ходять через усі заняття. А головне, в такому гуртку робота нерідко буває розкиданою, нецілеспрямованою, поверховою і не дає очікуваних наслідків. Такий гурток може бути вступним, покликаним пробудити в дітей інтерес до різних розділів науки про мову. Там, де учні відчули смак до гурткової роботи з мови, набагато доцільніше вести один із тематичних гуртків. Найпоширенішими серед них є гуртки лексики, фразеології, етимології, топоніміки, стилістики, культури мовлення, цікавої граматики. Усі названі гуртки мають спільну мету й відрізняються тільки змістом занять, колом питань, що розглядаються учнями, і до певної міри, в зв'язку з цим, методикою організації роботи над мовою. Якщо для гуртка вибирається один розділ шкільної програми, то роботу над ним доцільно проводити на наступний після вивчення рік або півріччя. Таке планування сприяє поглибленому повторенню знань учнів і полегшує роботу вчителя над добором матеріалу: адже учні вже завершили вивчення питань розділу повністю.

У мовному гуртку повинно працювати не більше 25-30 осіб. Практика знає гуртки, що нараховують 8—12 учнів. Не може бути гуртківців, що тільки спостерігають за роботою і слухають виступи своїх товаришів. Кожний з першого заняття одержує якесь конкретне завдання і хоч один раз за півріччя виступає на засіданні з повідомленням про наслідки своєї роботи. Визначаюче для кожного гуртківця завдання, учитель враховує його можливості: робота повинна бути посильною, проте містити певні труднощі, переборення яких принесе моральне задоволення. Завдання має добиратись так, щоб поглибити знання, розширити кругозір, запалити дослідницький вогник, збудити прагнення заглиблюватись у мову, шукати, вивчати.