Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

Можна було б вважати, що “Київські етюди” завершували тему Вітчизняної війни в поезії Бажана, якби він пізніше знову і знову не повертався до неї для вирішення інших, вже повоєних проблем. Власне, саме з цього грізного акорду-спогаду він розпочав свій наступний цикл “Англійські враження” (1948 рік), що з`явився в результаті двох урядових виїздів до Англії.

Його враження від Англії, країни класичного капіталізму, - це враження людини нового суспільного ладу, яка прибула з полів недавніх битв, де вирішувалась доля цілого людства, і яка, дивлячись на скелі Дувра, добре пам`ятала про Сталінград… Одвертою ненавистю, художньо посиленою сатиричними прийомами, перейнято портрети англійського імперіалізму (“Шкіц до портрета”) і його рядового “виконавця”, майстра злочинних і брудних справ у чужих землях (“Мандрівний джентельмен”). Точність і глибина аналітичної думки і в площині політичній та соціально-економічній (“Біг-Бен”, “НА шотландській дорозі”), і в сфері, головним чином, психологічно-емоційний (“Смеркання в Гайд-парку”) породжують образи, які зримо розкривають політичний і моральний занепад імперії, стверджують безвихідність і приреченість ладу, родовим девізом якого є слово “Private” (прватна власність). Треба зауважити, що такі погляди існували у більшості людей, які на протязі тридцяти років знаходились в атмосфері ідоологічно спрамованій на будівництво комунізму. Тому срийняття Бажаном Англії було адекватним поглядам того часу в суспільстві, де він жив, працював, пройшов певні шляхи становлення , в суспільстві, за яке вболював всім своїм єством.

Тому головна тема “Англійських вражень” розкривається в кількох напрямах. Слід говорити не тільки про наявність в циклі трьох основних струменів - ліричного, сатиричного і публістичного, - але й про потійне взаємопроникання або навіть злиття на грунті зовні безстороннього зображення сучасної Англії. Саме тут у Бажана, при всій напрузі мислі, чуття наголос переноситься з суб`єктивного сприйняття на об`єктивне пізнання зовнішнього світу.

Сатиричний струмінь, що знову з`явився в творчості поета, був спрямований проти імперіалістів, колонізаторів, облудної породи досвідченних паліїв війн. Тут перед усім треба назвати “Шкіц до портрета” і ”Мандрівного джентельмена”. Це поезії політичного звинувачення, випробуваного засобу здирання лицемірних масок дипломатичної брехні, вбивчого сарказму.Читаючи ці вірші, не важко визначити школу антиімперіалістичної сатири Володимира Маяковського, Василя Блакитного, Дем`яна Бєдного, хоча мисль поета і на цьому, в деякій мірі новому для неї полі зберігає властиві їй індівідуальні риси. Зокрема - схильність до особливої пластики і широкого історичного масштабу, “нестримного і рішучого часу”, в який вводиться сатиричний образ:

Він все зробив, що міг, - гарчав, страхав, порочив,

Торкав і гриз, улещував і вив.

І вабив лагідно, і яросно пророчив,

І щелепи звихнув, і руки скров`янив.

Ніщо не поиогло: ні сотні змов і зрад,

Ні хитрість шпигунів, ні ватіканська меса.

Не крутяться назад історії колеса,

Хочь лізь під них, не крутяться назад.

Елементи сатири ми знаходимо і в “Зустрічі в Шеффелді”, і в “У Стратфорді на Ейвоні”, і у важкодумних міркуваннях довготелесого Бена (“Біг-Бен”) про уявну незалежність колись могутньої “владарки морів”:

Я, - мирить Бен, - стою здаля

Від їхніх дивних справ,