Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

“Гофманова нічь”, переконливо розкриваючі трагедійність духовного роздвоєння, викликає подив і досі, захоплює яросним мистецьким темпераментом, незвичайністю образної мови. Ще різкіше та пристрасніше звучить голос поета в “Розмові сердець”, де розгортається філософський спір з нічною примарою, яка нашіптує, що людина “нового світу” ніколи не позбудеться душевних плям, винесених з “імперської істерики, з самодержавної нещадної нудьги” та “кабацького” анархізму. Відомо, як підсумував цей напружений і драматичний спів ліричний герой Бажана: “Всесвітнє падло і вселюдська гнусь, здехайте у своїй зачиненій конурі! Повстала у вогні, в пожежі, в герці й бурі Вкраїна інша й інша Русь…”

“Післямовою” до цієї поеми стала написана через кілька років знаменита “Смерть Гамлета”. Між поемою і епілогом до неї пролягли чотири роки, що вмістили в собі напругу першої п`ятирічки, ліквідацію куркульства, суцільну колективізацію, вихід країни на оперетивні простори соціалізму.

За цей час Микола Бажан пройшов великий шлях. Духовна криза давно лишилася позаду.

Якщо “Розмова сердець” - поема внутрішньої кризи “дволикого серця”, то “Смерть Гамлета” - торжество безкомпромісності, цільної свідомості над дволичністю, всіма “блуканнями роздвоєних душ”.Такою ж наступально морально-філософською, суспільно-психологічною проблематикою відзначаються й інші тогочасні поеми - поеми-монологи, поеми-роздуми, в яких бушують піднесені до глобальних масштабів “битви ідей”. Це - написане одночасно з “Гофмановою ніччю” у 1929 році “Гетто в Умані” з його недвозначним висновком: “Нехай горять Сіони, катівні нації і плахи мордувань!” Далі була “Трилогія пристрасті”, що завершувалась переконливим емоційно-філософським фіналом. І був, як своєрідне завершення цілого етапу, великий вірш “І сонце таке прозоре” - радісне вітання людини тогодення, твір, який М. Заболоцький вважав одним з найкращих зразків філософської лірики.

Тема смерті і життя все більше хвилює поета; над людством, його культурою, майбутнім нависає загроза знищення, фашизм все ближче підкрадається до кордонів держави, наближається час, коли перед кожним постане потреба пожертвувати всім особистим в ім`я волі.

Це стосується насамперед написаної в 1935-1937 рр. поеми “Безсмертя”, де з мажорною піднесеністю повним голосом вперше в історії поет зважився сказати людині: “Здраствуй, вірний друже! Здраствуй, кохана! Здраствуй, батько! Здраствуй, Вітчизно!”

Звучання цього схвильованого “здраствуй!”, промовленого до справжньої людини - нового героя нового людства, - відчутне в усій образній мові поемі.

Матеріал поеми вимагав від автора строгої правдивості, бездоганої вірогідності в зображенні історичних обставин, атмосфери часу, дійсних фактів. Разом з тим, “Безсмерття” - твір масштабних узагалень, пронизаний ясно відчутним філософським струменем.

Дослідники справедливо зазначали, що в “Безсмерті” відчувається використання досвіду В. Маяковського, присутня жива спільність пошуку та найголовніших принципових рішень.

Зовсім в іншому, приземленому й олюдненому плані вирішується та ж тама в поемі “Батьки й сини”, написана наприкінці 30-х років.

Цей твір, епічний і простий, виник на перехресті провідних ідей творчості поета. Він утверджував подвиг, малював цільні характери, розкривав красу простої мужності.

Перенесення традицій героїки грамадянської війни безпосередньо на події того часу, дозволило поетові в 1939 році написати поему “Мати” і присвятити її прикардоннику, герою Хасану, українському хлопцю, що загинув далеко від рідних осель, захищаючи свою Велику матір - всю радянську землю.

Вдивляючись у випадково викопаний садівником череп воїна громадянської війни, у фотографію захисника наших далекосхідних кордонів, в бронзу луганського пам`ятника Цуповим, поет спрямовував свій вірш вперед, у далеке майбутнє, в час близбкої битви з фашиським загарбником. Бажан не тільки роздумував над проблемою подвигу, життя і безсмертя, цільності людської души, він сам гартував ці монолітні душі, готував і готувався до воєнного подвигу, освячував наперед його сяйвом безсмертя патріотичної справи. Це була бойова, політично спрямована поезія письменника, який вповні відчув своє громадське призначення.