Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

“Він смертю зник, як смертю виник…” - цей рядок точно відтворював провідну ідею поезії і мав, безперечно, відношення не лише до Тімура: в час створення вірша у 1938 році полчища Гитлера вже почали безсоромно топтати землю і волю народів.

Наближався 1941 рік. Але раніше ніж звернутися до місця поета в літературі Вітчизняної війни, варто згадати рядки одного з відомих довоєнних віршів: “Вітчизні віддати - невигризки душ, а всю повноцвітність життя або смерті”. Якщо вірші і поеми Бажана передодня війни несли в собі драматичні відсвіти передгроззя, то з червневого світанку 1941 року поет безпосередньо опинився перед небувалою грозою. В цикли “Клятва” (1941 рік), “Сталінградський зошит” (1943 рік) і “Київські етюди” (1944 рік) вона ввійшла разом з усім особисто баченим, відчутим, пережитим і вистражданим.

Сьогодні, через п`ять десятиліть після зображених подій, вірші поета яскраво відтворять, перш за все, зримий і чутний фізичний образ того, що було: палання великого приволзького степу, гігантськи дими над Сталінградом, “удари немислимої тяготи”, фонтани води над збуреною Волгою, напругу рукопашного бою, страшне видовище зруйнованого Києва, палаючий університет, де “книги, як птиці, на мокрій панелі розпачливо б`ють обгорілим крилом”, жах пережитого в очах дітей і жінок…

Але головне в ціх малюнках лежить глибше - в повноцінному синтезі зображення, ідеї та емоції. Такий синтез найбільш відчутний у віршах “Біля хати”, “На березі”, “Прорив”, що малюють окремі епізоди сталінградської епопеї.

Мета поета - розбудити у воїні всі чуття, що можуть служити розгрому ворога, чуття особистої відповідальності за хід війни, за майбутнє людей, землі, за долю старої жінки з вірша “Біля хати” і за долю Волги, Дніпра, всієї Батьківщини:

І зрозумів він: тисяча незнаних

Чиїхось дочок, матерів, дружин,

Сестер і подруг, рідних і коханих

Став захистом і порятунком він.

Особливого значення в цьому плані набували вірші, в яких звучали голоси поневоленої фашистами України. Журні і гнівні - вони закликали до помсти і визволення, проривалися крізь гул великого бою:

Крізь рев вогню, крізь свист і скрегіт сталі,

Крізь гуркіт битв, крізь гук і вибух січ,

Крізь землетрус, крізь вкриті димом далі

Ми чуєм клич - це України клич…

І поруч з цими рядками - енергійні, наснажені думкою про дружбу народів як запоруку перемоги:

Як непохитні витязі війни

В огні, в диму стальної веремії

Стоять сини великої Росії

І України милої сини.

Казах, грузин стоять із ними рядом,