Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

Чимала відстань пролегла між першою і останньою поетовою збіркою. Це був важкий шлях зростання і подолання перешкод. Він починався в роки НЕПу і напруженої класової боротьби в країні. Сьогодні ми стоїмо на порозі значних перебудов. За цей період змінювалися теми, задуми, освітлення і трактування матеріалу. І все ж можна встановити цілком певний зв`язок між ранніми баладами Бажана і, скажімо, його урочистим реквіємом над могилою героїв-арсенальців або іншими творами, написаними уже в остані роки. Безперечно, цей зв`язок динамічний, рухливий, він існує.

Звернемось спочатку до джерел - тих перших життєвих вражень, що часто набувають вирішального значення в дальшому зростанні художника.

Народився Микола Платонович Бажан 9 жовтня 1904 року в Кам`янці-Подільському, в родині військового топографа. Коли хлопчику йшов п`ятий рік, його сім`я переїздить до Умані. Старовинне місто, зв`язано з багатьма сторінками історії України, живила уяву не тільки згадками минулого, але й подіями живої сучасності. Через Умань

проходили шляхи громадянської війни. Підліток бачив і вуличні бої, і смерть, і розруху.

До героїчних вражень громадянської війни слід додати дійові естетичні враження, що в тих умовах мали значення революційних побудників романтичної мислі підростаючого покоління.

Юнак починає захоплюватися поезією. На його столі - Шевченко, Пушкін, Франко, Рабіндранат Тагор, Маяковський, Тичина, Уолт Уітмен, номери першого українського радянського журналу “Мистецтво” з його гострими й суперечливими статтями про нову революційну естетику.

Закінчивши Уманський кооперативний технікум і переїхавши 1920 року до Києва, Микола Бажан після важкого захворювання на висипний тиф ще борсається між різними спеціальностями. Спочатку вступає до кооперативного інстітуту, потім - до Інстітуту зовнішніх зносин, щоб нарешті кинути їх і віддатися своєму головному покликанню - літературі, поезії.

В Києві Микола Бажан починає співпрацювати як перекладач в газеті “Більшовик”, де опубліковує свої перші вірші - “Руро-марш”, “Аеромаш” (1923 рік). Вони були схематичні, але емоціонально виявляли актуальну політичну ідею. В певних умовах такі вірші були потрібні і виконували своє агетаційне признацення.

Проте уже і в цей час Миколу Бажана не задовольняли принципи поезії, в яких зовсім зникав образ конкретної дійсності. Ось чому одночасно з публіцистичними віршами він пище романтичні балади, в яких наголос переноситься на безпосереднє відображення подій і людських переживань. Загалом, це твори підготовчого етапу: книги “17-й патруль” (1926 рік) та “Різьблена тінь” (1927 рік) . Згодом, в 1932 році у “Вибраних поезіях”, поет сам віднесе їх до власної “передісторії”. Перед нами - виразний зразок врочисто-пафосного революційного романтизму, який через недостатню зрілість і міцність своїх світоглядних основ, часом обертається розгубленим, змарнілим від болісних суперечностей романтизмом (“Різьблена тінь”). Шукаючи поетичної новізни, він не завжди втримувався перед “спокусами”, з одного боку, футиризму та експресіонізму, а з другого боку - несподіваного статично-мальовничого ередіанства (Ж.М. Ередіа, “Трофеї”). Прикладом є такі вірші, як “Любисток” або “Розмай-зілля”.

Але найбільш знаменним для подальшого розвитку поета було все ж те, що вже в перших газетних віршах він прагнув наблизитись до вольової, кличної поезії Маяковського. В літературі для тривкого життя залишилися такі вірші, як “Пісня бійця”, “Слово о полку”, “Дорога”, а трохі пізніше - “Нічний рейс”.В пошуках стилю при всій різноманітності манер, у яких пробував себе молодий автор, вже ясно починає прорізуватися виважений образ, “єдність пристрастної думки і стриманого почуття” (Н. Костенко):

Бійці виїжджали, і коні іржали

(Стримано в стременах сталь дзвенить),

А дим терпкий у полі, а в полі дим терпкий,

І слина з кінських губ - немов ковильна нить.