Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

Своєрідний, несхожий на все написане цикл “Подорожі”, що склався між 1936-1940 роками і посів значне місце в творчості поета.

Грузинські й узбекистанські цикли з`явилися в результаті поїздок до двох братніх республік. Ці поїздки, як і пов`язана з ними напружена робота Миколи Бажана над перекладами поезії Грузії та Узбекистану, свідчили про характерне для 30-х років зростання інтернаціональних взаємин між літературами радянських народів.

Вперше так широко відкривалася краса досі маловідомих культур, пейзажів, легенд, вперше читалися сторінки героічної історії гноблених царизмом націй, вперше доторкалися поети до музики далеких мов і шукали шляхів до її відтворення в рідному слові. Вабило благородство інтернаціональної мети, пізнання невідомого, можливості естетичних знахідок. В цьому новому процесі була своя велика притягаюча сила, чудово відбита відомим віршем Павла Тичини “Чуття єдиної родини” (1936 рік):

До мови доторкнешся - м`якше

м`яких вона тобі здається.

Хай слово мовлене інакше -

та суть в нім наша зостається.

Спочатку так, немов підкова

в руках у тебе гнеться, бідна!

А потім раптом - мова! мова!

Чужа звучить мені, як рідна.

Бо то не просто мова, звуки,

несловникові холодини -

в них чути труд, і піт, і муки,

чуття єдиної родини.

Мандри по гірських стежках Грузії, несподівані зустрічі з величчю національних реліквій народу, праця над перекладом “Витязя в тигровій шкурі” Шота Руставелі та сучасних поетів, глибоке проникнення в закони незнайомої мови - все супроводжувалося пізнанням в самому собі нового світлого почуття.

Трудовий порив післяреволюційних років на побудову соціалізму вперше так повно розкрив творчий характер праці. Тому поет прагнув перед усім знайти її слід, що виводить людину на нові непізнані простори. Він порушує спокій руїн, підіймає мури та колони, вгадує за “глухим мовчанням брил” кроки історії та натхнення давно зниклих майстрів.Знову і знову вступає в дію його виняткове вміння оживляти мертві речі: орнамент, склепіння будов або, як у “Безсмерті”, шматок звичайної путіловської рейки.

Вірш “На руїнах в Кутаїсі” надзвичайно виразно показує і цю характерну властивість обдаровання художника і спрямування його естетичних інтересів. Погляд на красу минулого незмінно приводить поета до думки про найприкрасніше, що є в людині, - здатність творити:

Каменярі - раби і чудодії -

Принесли в творчій ярості сюди