Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

Та тронне слово короля,

Здається янкі склав.

Він, певне, зменшить штат палат, -

Занадто пишний штат:

Обійдеться без цих витрат

Сорок дев`ятий штат.

Бо скромний містер Уолл-стріт

Упевнений, мабуть,

Що як рабом не буде бритт, -

Лакеєм може буть.

І, звичайно, оживають у цьому циклі постаті та мотиви Шекспіра, Бернса і, по-своєму, - Кіплінга. Якщо в “Мандрівному джентльмені” радянський поет таврує ганьбою одного з тих “бравих хлопців”, яких колись намагався звеличити автор “Маршу шпигунів”, то в “Солдатській баладі” кіплінгівський образ Томмі Аткінса використано вже з іншою метою - і використано майстерно. Газетні повідомлення тих часів говорили про випадки “свавільного” захоплення пустуючих домів у Лондоні демобілізованими солдатами, про житло для яких зовсім не турбувався лейбористський уряд. І ось, зовсім “під Кіплинга”, переповідає Бажан новітню бувальщину про “славного рядового армії короля”, сумний кінець якої так наочно підтверджує уславлене лицемірство англійських правлячих класів:

Суддя свій парик поправив

і нудно почав читать

Прекрасний закон британський

у шкірою вкритім томі.

Має бездомний Томмі,

Мають і друзі Томмі

Тихе житло державне, ярдів приблизно п`ять.

Картини сучасного англійського життя, створені радянським поетом, повині були зруйнувати опортуністичну легенду про мирне переростання капіталізму в соціалізм і розкрити реальні протиріччя буржуазної дійсності. Лондонська бувальщина про Томмі Аткінса, ошуканого лейбориським урядом солдата імперії, або споглядання сумної щоденної процессії клерків, цих “маленьких людських існувань”, в класичних алеях Гайд-парку, ведуть до основної ідеї циклу: не все так гарно в капіталістичній Англії, задатки прогресу в рідній країні подавали надію на те, що час сьогодні не з капітализмом, а з молодою соціалістичною державою.

Той же пильний, вдумливий погляд, та ж чітка позиція, але інший колорит, інший тон, інша міра внутрішньої широчіні - в написаних через чотирнадцять років “Італійських зустрічах”. Минув, не марно для поета, для всієї нашої літератури і для самої історії, чималий час та й сфера людського спілкування поета в Італії була іншою - тут був передусім народ, друзі, спільні ідеї.