Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

На кінець 20-х років молодий поет уже виступає митцем з досить ясно визначеною творчою індивідуальністю, хоч попереду ще великий шлях вдосконалень і шукань. Ніхто з тогочасних українських поетів, крім П. Тичини, не виявляв такого тяжіння й смаку до образного філософського синтезу руху історії та людської свідомості. Предметом роздумів поета і темою його оригинальних циклів та поем стає зіставлення епох з тим, щоб на історичній, моральній, філософській площині утвердити гуманістичний зміст нового світу, велич життєтворіння. Все частіш перед нами постає аналіз психики сучасника, щоб викликати у нього, цього сучасника, усвідомлену зненавість до будь-яких “язв” та “примар” минулого, і цим прискорити формування нової, цільної і мужньої особистості. Стає проблема нового й старого, передового й реакційного, істинного і фальшивого в національній культурі. Це повинно було дійти до найглибших духовних тилів усякого буржуазного націоналізму, передусім, “свого”, українського. Поряд з цим стають різноманітні питання моралі та естетики, що дедалі міцніше зв`язується в один вузол і все ясніше освітлюються зрілим поетичним поглядом Бажана.

Перші кроки були зроблені в циклі “Будівлі” та невеликій поемі “Гофманова нічь”:

І рухається день, як верств одвічних здвиг,

І другий день уже чекає черги,

Бо кожен день - як вибух і як штурм,

Шалений марш напружень і енергій…

Але до свого художнього завдання він підходив здалека - як поет, що мислить історико-культурними, духовними, естетичнимии категоріями.

Паралельно з середини 20-х років Микола Платонович починає співпрацювати як редактор і сценарист в кіноматографії. Він бере участь у створенні низки фільмів, пише книжку про Олександра Довженка, редагує журнал “Кіно”. Разом з колективом писменників працює на щойно побудованій Київській кінофабриці та викладає в кіноінституті. Ця плідна співпраця продовжується аж до 1934 року.

Микола Платонович Бажан, близько спілкуючись з О. Довженком, вповні відчув на собі вплив його могутньої індивідуальності. Поет був не тільки глядачем “Арсеналу”, “Землі”, але й безпосереднім свідком обставин їх виникнення. Все було йому близьке в цих великих фільмах: справжнє новаторство, громадський пафос, національна своєрідність, синтез епосу, лірики і публіцистики. Деякі критики вважають, що оптимістичне мистецтво Довженка сприяло в значній мірі подоланню духовної кризи, яку довелося пережити поетові незабаром після переїзду до Харькова в 1924 році. Безпосереднім її джерелом було хибне уявлення про нову економічну політику - безліч важких вражень тиснули на незагартовану свідомість і породжували розчарування в сучасності:

Відстукали копита коней бойових,

Серця - в мозиль, каміння - в пил зітерши,

І я прийшов, прийшов уже не перший

Слідами втоптаних доріг.

Слідами втоптаних доріг

Прийшов, спізнившись і відставши,

І став, хоч знаю - не назавше,

Буденний час мигички та відлиг.

В 1929 році виходить третя збірка поета - “Будівлі”, з`являється ряд внутрішньо полемічних і самокритичних віршів на тему: мистецтво і дійсність. “Нічний рейс”, “Моєму другові”, почасти “Дорога” і вже, безперечно, “Гофманова нічь”.