Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ… БАЖАН МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

Не міг не розповісти Бажан і про ту “невситиму радість видіння і пізнавання”, якою так щедро обдарували його зустрічі з геніальним мистецтвом італійського Відродження. Давня схильність поета до образної “філософії мистецтва” як частини цілої філософії життя, філософії гуманізму породила такі прекрасні твори, як триптих “Перед Мікеланджело”, “Зустріяі”, “Ірис Флоренції”.

У творчості великих майстрів минулого Бажан побачив і палко ствердив не тільки те, що дороге нам у мистецтві - силу правди й гуманістичної ідеї, радість проникнення в тайни буття, велич перемоги розумного духу над хаосом, але й те, що дорого нам і у самій людині, в сенсі її існування на землі.

Кращі історичні поезії Миколи Бажана показують: він завжди звертається до минулого, шукаючи відповідей, потрібних людям середини ХХ сторіччя. Досвід історії і досвід сучасності дедалі тісніше взаємодіють і об`єднуються в творчості Бажана - поета, який роками і десятиліттями виробляв у собі “стереоскопічне”, так би мовити, бачення життєвих явищ у їхній прямій і зворотній часовій перспективі: теперішнє - минуле - майбутнє.

Об`єкти зображення в його циклах можуть належати до різних епох, можуть бути локалізовані і в якійсь одній з них, але історизм як внутрішній зв`язок часів тут завжди більш чи меньш наочно входить у саму концепцію твору.На початку 50-х років було написано цикл “Біля Спаської вежі”, тема якого - віковічне братерське єднання і дружба народів Росії та України - розгорнута в серії віршованих новел. Живою ідейною актуальністю сповнені для автора сюжети минулого й сучасного, про які він розповідав, - ніч перед боєм на полі Куликовім, пригоди гінця Хмельницького, відрядженого до Москви, зустріч Шевченка з непримиренним бунтарем - московським “работным человеком”, перший день Москви - столиці Радянської країни, парад Перемоги тощо. Критика оцінила цікаву, по-бажанівському винахідливу реалізацію задуму в таких віршах, як “Гонець”, “Зустріч біля брами”, “ На полі Куликовому”.

Збірка “Біля Спаської вежі” створювалася в час, коли культ особи Сталіна, досягнувши свого апогею, почав особливо згубно впливати на стан літератури.

Що ближче просувався поет від Кулікової битви або від Переяславської ради до нашої доби, то все більше тиснула на нього застигла схема мертво-непорушних догматів. Справа полягалв не лише в тому, що у ряді віршів без будь-якої внутрішньої потреби виникала згадка про Сталіна, але й у тому, що мисль поета в своєму русі до нового весь час потрапляла в рамки загальновідомого і “загальноприйнятого”, заздалегідь настроювалася на мажорну хвилю беззастережного оспівування всього, що в тій або іншій мірі було зв`язане з діяльністю Сталіна. Поетична особистість обезбарвлювалася. Допитлива думка все частіше наражалася на умовності культу.

І можна догадатись, в чому полягала внутрішня логіка “стрибка” поета від цієї книжки до такого дуже відмінного за художньо-структурними даними циклу, як “Міцкевич в Одесі”, що був написаний у 1955-1956 роках. Поетову треба було ближче підійти до конкретної особистості, заглянути в невидимі зовні “драми серця”, простежити, як у тих чи інших ситуаціях вибору, боротьби суперечливих настроїв формуються рішення і дії, гідні справжньої людини. Іншими словами - психологічно розкрити, як перетікає історія через людську душу. Потреба, яку в ці роки, кожен по-своєму, відчув багато хто з наших письменників і митців.

Свій задум Бажан здійснив, і здійснив у більшості віршів на повну силу - досить переглянути “Симфонію”, “Мазурку”, “Над морем” тощо.

Особливо прикметний для нового трактування пльської теми в українській літературі вірш “Симфонія”. Знаменна вже сама спроба глибинної психологічної характеристики польського поета за допомогою образів української національної музики, що зумовлює зміну його настроїв. Засланий поет поринає в звучання музики, відкриваючи в ній щось значно більше за красу гармонії:

Яка дівочість в срібнім злеті флейти!

Як по-жіночи тіло скрипки снить!

Симфонія, мов теплий сад, шумить, -

Не вирвешся з її рясних алей ти!…